Іван Нечуй-Левицький - Дві милі

Старий Мотуз - чоловік заможний і гоноровитий. Він виплатив дідові Грицаєві триста карбованців за його половину поля й обладував тим полем ще за житності Грицая. Те поле мало перейти до Мотуза після смерті Грицая й Грицайки. Кажуть, що Грицай напозичався у Мотуза трохи не на тисячу карбованців, бо нічого не робив, тільки цілий рік з своєю бабою пив та гуляв.

Мотуз задумав оженити свого сина Дмитра. Дмитро парубок гарний з лиця, чорнявий, довгобразий, високий та рівний станом. Він дуже подобався дівчатам: дівчата липли до його, як до меду бджоли. Вже давненько він топтав стежку до Уляни Редьківни. Редьківна була з лиця гарненька, біла, білява, з ясними голубими, трохи випнутими чималими очима. Вона трошки скинулась на панянку, проворна та жвава, вона любила зачіпати хлопців. Вона перша зачепила й Дмитра.

- А що, сину! - скидав Мотуз до Дмитра.-До кого будемо старостів слати? Треба тобі цих м'ясниць оженитись.

- До Уляни Редьківни пошлемо старостів,- обізнався Дмитро.

- До Уляни Редьківни? Щоб я взяв за невістку Редьківну? її батько служив за наймита. Не хочу я родатися з наймитами. Чи то спосіб? Хіба на селі немає гарних дівчат? Хвалить бога, маю своєї землі доволі, а помре Гримай, то й заберу й його половину поля. Пошлемо старостів до Якилини Бондарівни. Бондаренко - так це чоловік! Бондаренки хазяїни з батька, з діда. З цими не сором ріднитись, А з наймитами я не сяду за стіл хліб їсти та по чарці пити. Бери Якилину.

Син задумався. Шкода було йому кидати й Уляну. Він давно вже кохався з нею. Він знав, що Уляна вже завагітніла, знав її норови, знав, що вона палка, сердита і що од неї трудно буде одкаснутись. Але й Бондарівна була гарна, чорнява, рум'яна, з чорними ясними очима, гарна на вроду, гарна й на вдачу. Причеплива Редьківна вже трохи обридла йому. Дмитро задумався.

- Про Редьківну нема чого думати! І з голови собі викинь її! - часто говорив батько синові.- Зроду-звіку не прийму я її в свою хату за невістку.

Спротивилась і стара Мотузиха. Вона не любила й Уляниної матері, й її батька, її баби, старої Горовихи, за те, що вони були аж надто цікаві на язик та осудливі.

Дмитро почав топтати стежку до Бондарівни, почав придивлятись до неї, і Бондарівна причарувала його чорними очима. Після покрови Дмитро пішов з старостами до Бондаренка. Якилина подавала старостам рушники. Перечула про це Уляна - не стямилась. Улянина мати стривожились: шкода було й багатого зятя, шкода було й дочки. Брав і сором стару, що не догляділа дочки… Уляна плакала й сердилась. Зустрілася вона з Дмитром і почала докоряти йому. Дмитро й говорити з нею не схотів.

- Тривай же ти, вражий сину! Коли ти одцурався од мене, то я тобі не попущу насміхатись з мене,-говорила Уляна до матері та до своєї баби.- Мамо! Як стане Дмитро до вінця з Якилиною, то я піду до церкви та перед попом і перед усіма людьми розкажу, що він мені заприсягавсь й божився, що мене буде сватати. А як мене Дмитро не послухає, то я зіпхну з рушника Якилину, а сама стану на рушник. Нехай піп мене вінчає з ним.

І мати і баба вговорювали Уляну не робити цього, але Уляна їх не послухала.

Вже і в церкві тричі оповістили заповідь.

Настала неділя, в котру Дмитро мав вінчатися з Бондарівною. Боярин простелив серед церкви рушник. Дмитро став на рушник, коли він зирк! - аж з-поміж дівчат-дружок вискочила Редьківна й сміливо стала на рушник поруч із ним. Якилина глянула на неї й зблідла на виду, Дмитро стояв ні в сих ні в тих. Боярин помаленьку взяв за руку Уляну й звів її з рушника. Якилина стала на рушник. Уляна висмикнула руку, зайшла позад Якилини і пхнула її в спину скільки було сили. Якилина трохи не впала на аналой.

В церкві піднявся гомін. Люди заворушились. Уляна стояла на рушнику поруч із Дмитром. З олтаря вийшов священик. Він вже знав, що вийде якась притичина: Улянина мати приходила до його жалітись на Дмитра, але він не сподівався, щоб Уляна наробила такого глуму в церкві при людях.

- Дмитре, чи ти хочеш брати Уляну? - спитав у його батюшка.

- Ні, не хочу.

- З ким же ти думаєш вінчатись? - спитав батюшка.

- З Якилиною Бондарівною, - сказав Дмитро.

- Не вінчайте його, батюшко, з Якилиною, бо він обіцявсь мене сватать. Він мене піддурив, він мене обезчестив! - говорила Уляна, не оступаючись з рушника.

- Ти кого хочеш брати: чи Уляну, чи Якилину?- знов спитав батюшка в молодого.

- Якилину, - обізвався молодий, втупивши очі в поміст; йому було сором.