Iван Нечуй-Левицький - Афонський пройдисвiт

- Але ж у нас в Росiї є суди! Не забувайте про це! - аж крикнув Палладiй.

- Знаю добре! I те знаю. що на судi чорноризець не дiйде права, бо не має права нi брати, нi давать векселiв, - сказав Копронiдос, - та ще… знаєте… та, гм… зовиця, грекиня з Афiн… - натякнув вiн i замовк. - Як дiзнаються iгумен та митрополит, то… ви не будете нi iгуменом, нi архiмандритом. А митрополит може ж дiзнатися…

В отця Палладiя тьохнуло серце i в душi похололо, i вiн зрозумiв, що цей купець - пройдисвiт i дурисвiт. Чернець сидiв, мов у туманi, i сам ледве розумiв, де вiн знаходиться, з ким говорить. Йому тiльки здалося, що золота митра, обсипана дорогими дiамантами, знялась з його голови i, як жайворонок, линула все вище та вище, доки сховалась десь у хмарах.

- Вiзьмiть од мене в дар оцю єрусалимську пальмову гiлку: вона коштує бiльше, нiж тисячу, - сказав Копронiдос i подав Палладiєвi гiлку з хитрим осмiхом.

Палладiй гiлки не взяв, устав з канапи й ледве потрапив у дверi: в його заморочилась голова.

- Я думав, що маю дiло з чесним, правдивим купцем, а не з нахабним, облесливим чоловiком i, як теперечки бачу, з непоправним шарлатаном, - сказав Палладiй у дверях.

Копронiдос тiльки поклонився низенько й не рушив з мiсця, щоб провести гостя.

- Ви не грек, а якийсь дезертир з Афона, а може, й каторжник, пройдисвiт! - лаявся Палладiй через порiг. - Я вас у тюрму, на Сибiр…

Копронiдос ще раз поклонився Палладiєвi до пояса. Через два тижнi прийшов до Копронiдоса отець Єремiя, раденький та веселенький. Десь узявся осмiх на його розквашених губах. Карi очки аж бiгали, аж блищали.

- Час строку вийшов, Христофоре Хрисанфовичу! Проценти! Червiнчики! - сказав отець Єремiя солоденьким тенорком i неначе смакував тi червiнчики.

- Якi червiнчики? Якi проценти, отче Єремiє? - спитав Копронiдос i пiдняв товстi брови на середину свого вузенького лоба.

- О! А ви й забули, що сьогоднi вам строк… ввечерi, в десятiй годинi, саме в половинi десятої, - почав Єремiя.

- Про яку це десяту годину ви говорите? Щось я не второпаю, - сказав Копронiдос.

- О! А про яку ж бiльше, як не про ту, що ви у мене позичали торiк тисячу карбованцiв, - тяг далi отець Єремiя.

- Вибачайте!.. Я в вас нiколи не позичав нi копiйки, не то що тисячi. Це, мабуть, на вас у снi найшло бiсовське навождiння. То, може, хто iнший…

Єремiя оступився на два ступенi й перехрестивсь.

- Свят, свят, свят, господь бог Саваоф! Що ви говорите? А ось же оце ваш вексель? Це ж ваша рука? - спитав Єремiя.

- Гм… Чудо, та й годi! Нiякого векселя я нiколи вам не давав. Чортяча спокуса! Це на векселi не моєю рукою пiдписано… Це, певно, вам сатана накрутив вексель, пiдiбрався пiд мою руку й дав його вам! - тоном безвинної дитини сказав грек.

- Як то не давали векселя? Що ви верзете за спокусу? А торiк увечерi, в десятiй годинi, в мене в келiї… Пам'ятаєте, як ви менi принесли дарунок: матерiї на рясу, двi пляшки рому, п'ять червiнцiв…

- Свят, свят, свят! - сказав Копронiдос i собi перехрестився. - Я вам нiколи не приносив нi матерiї на рясу, нi рому, нi червiнцiв. Вiдома рiч, хто потаєнцi носить чорноризцям червiнцi…

- З нами сили небеснi: янголи, архангели, архiстратиги! Сатана! Це сам сатана! Чорнiший од сатани, - говорив i хрестився Єремiя i знов оступився далi на два ступенi.

- Може, й сатана приносив вам тi подарунки… Може, й сатана грошi у вас позичав - для спокуси ченцевi, тiльки не я, - сказав Копронiдос.

Єремiя зблiд, як смерть, аж пополотнiв, i дивився переляканими очима на Копронiдоса. Вiн почутив, що в головi у його зашумiло, в вухах загуло, в очах потуманiло. А з того туману позирав на його страшний, насуплений, понурий Копронiдос, схожий на ту мару з рогами, що вiн бачив не раз у снi колись i торiк бачив уявки в своїй келiї…

- Сатана! Мара! Диявольська спокуса! Нечистий! Да воскреснеть бог i розточаться вразi його! - молився й хрестився Єремiя й дивився на Копронiдоса пригаслими, наче дикими очима.

Копронiдос пробував на Афонi, пробував i в iнших монастирях i добре знав душу i вдачу мiстикiв-чорноризцiв…

"Ще ума тронеться або збожеволiє… Якийсь навiжений… Цей з тих, що бачать чортiв. Треба повернути дiло iнакше", - подумав Копронiдос. Вiн приступив до Єремiї й узяв його за руку.

- Отче Єремiє! То я пожартував; сiдайте та побалакаємо до ладу! Я жартував.

- Жартував?! Жартував?! Може… може… - ледве промовив Єремiя, задихаючись i ледве одсапуючи. Його губи стали бiлi, як крейда. В очах виявлявся переляк i важка болiсть душi. Копронiдос вийняв портмоне й викинув два червiнцi на стiл, щоб вони своїм блиском вдарили по нервах i полили їх нiби цiлющою водою.