Iван Нечуй-Левицький - Афонський пройдисвiт

- То давайте грошi на позичку купцям! Грошi вернуться додому, ще й принесуть у скриню проценти. Хто має корови, той має молоко й телята; а у вас нiби корови недiйнi, ялiвки, без молока й без телят… - сказав Копронiдос.

- Гм… це правду ви кажете… непогане дiло… - муркнув отець Палладiй i задумався.

- А скiльки процентiв дали б купцi, примiром? - спитав отець Палладiй.

- Дали б сорок або принаймнi тридцять на сто, а може, й бiльше, - сказав Копронiдос, - це, бачте, залежиться од умови та й од купця.

- Непогане дiло. Треба б собi i мебiль шовком оббить… i перськi килими новi купити… бо почуваю, що в повiтрi висить вже архiмандрича митра над моєю головою… Та й дочкам треба б послати трохи, бо вони сiм'янистi обидвi i в їх дiтей купа. Та треба грошей на наливки… та на вина… на вiтання значних гостей, не таких, як Iсакiй швець чи кравець… - сказав отець Палладiй, i спокуса заворушилась в його головi.

- Авжеж! Як пiдете вгору високо, то й грошi повиннi йти вгору.

- А чи знайдуться ж такi купцi, багатi, чеснi й певнi позичники? Чи можна їм йняти вiри? Грошi - ласа рiч, а мир любить грошi. Люди люблять позичать i не люблять оддавать, - сказав отець Палладiй.

- Знайдуться певнi й благонадiйнi позичники. От хоч би й я! I я ладен платить вам тридцять п'ять процентiв на рiк! Дам вам вексель, завiрю його в нотарiуса. А коли хочете, запишу в заставу для забезпечностi й свiй магазин. Банк не дасть вам таких процентiв, - сказав Копронiдос, - спробуйте на рiк, а не сподобається вам, я верну вам капiтал з процентами. А грошi вам здадуться. Дасть бог, швидко будете архiмандритом… а потiм i архiєреєм…

Отець Палладiй довго думав та мiркував, гладячи розкiшну бороду. Перспектива архiмандричної обстави: дорога мебiль, перськi килими, шовковi та оксамитовi ряси, золотi дорогi митри, обсипанi дорогими дiамантами, - все це дуже надило й манило його. Вiн любив блиск, розкiш i жадав багатої, естетичної церковно-аристократичної обстави.

"За три тисячi в один рiк матиму процентiв бiльше тисячi карбованцiв… Гм… Дадуть архiмандричу митру, то справдi здадуться… справлю дорогу митру з золотим полем, звелю обсипати дорогими дiамантами; хрестик зверху на митрi треба б зробити з брильянтiв. Справлю таку митру, якої нема й в архiєреїв. Я люблю, як митра сяє… та ще як вдарить сонце в вiкно, то блиск по митрi аж переливається, аж бiгає смугами, а найбiльше тодi, як архiмандрити хрестяться та кланяються… Тим-то, мабуть, вони так часто й кланяються… Та й посох треба позолотить, а змiя зверху варто б для шику обсипати брильянтами… Гм… на це треба багато грошей… В мене будуть у гостях професори й архiмандрити… Та й сам швидко буду архiєреєм… Знов треба буде багацько грошей, бо жалування мале - не покрiпишся".

Блискуча мрiя блискавкою мигнула в головi отця Палладiя й розворушила його честолюбнiсть i потяг до слави, до блиску. Отець Палладiй раптом перестав гладити свою густу бороду й легенько вдарив долонею по столi. Повна рука з повними, наче налитими пальцями, нiби прилипла до стола.

- Добре! Згода! - сказав вiн твердим голосом. - За п'ятдесят процентiв на рiк! - Скiльки? - спитав Копронiдос, i його чорнi очi засвiтились, заблискали, неначе в кота, що налагодився кинутись на мишу i знає, що миша вже не втече од його лапок та пазурiв.

- Три тисячi! - сказав отець Палладiй i подав руку Копронiдосовi.

Копронiдос ляснув його по долонi i велiв Мелетiї принести пляшку вина. Запили могорич. Написали вексель. Ввечерi в своїй келiї отець Палладiй вийняв з-пiд спуду грошi й оддав їх Копронiдосовi. Копронiдос неначе на крилах вилетiв з келiї. Здоровий осятер заплутався в його афонську мережу.

Другого дня Копронiдос прийшов на вечерню. Вiн став перед чудовним образом, пiдвiв очi вгору до неба й усе думав та гадав, розкидаючи думки, на котрого б чорноризця тепер закинути мережу: чи на Єремiю, чи на Iсакiя, в котрих вiн примiтив великий потяг та прилюбнiсть до чарки. 3 котрим-то буде легша й кориснiша справа.? Хто з їх скупiший? I в Єремiї ряса на спинi порудiла, i в Iсакiя спина руда, неначе налатана рудою латкою. I в Єремiї хустка до носа свiтиться наскрiзь, як решето, i в Iсакiя хустка до носа неначе прострелена кулями: бо як сякає носа, то часом гострий нiс потрапляє в дiрочку й стирчить з хусточки, неначе сякає дзьоба чорногуз. В отця Iсакiя намiтка на клобуцi така гарна, як стара запаска, котрою молодицi виносять попiл на смiтник… Але i в отця Єремiї тiльки трошки краща. I в Єремiї рясно латок на пiдряснику, i в Iсакiя такi самi взорцi, рясненько розкиданi по кафтанi… I в Iсакiя чоботи на носках роззявили рота, неначе просять їсти, i в Єремiї з носка часом висовується онуча, неначе чобiт висолопив язика.