Iван Нечуй-Левицький - Афонський пройдисвiт

- Ой господи, спаси нас, грiшних! Не вилiзу й я! - сказав Єремiя i, ступивши на сходи, спiткнувся та й сiв.

Отець Тарасiй якось вилiз сам на сходи. Копронiдос повиводив попiд руки на сходи ченцiв.

- Як же ми тепер посходимо наниз звiдсiль? Ще порозкочуємось, як онуки, по сходах, - бiдкався отець Палладiй.

Не встиг вiн цього промовить, як Єремiя вже спiткнувся на крутих сходах.

- Ого! Отець карлюка вже внизу! Хоч маленький, але спiшненький, - обiзвався Тарасiй.

Копронiдос мусив брати кожного ченця пiд плечi й позводив їх з сходiв, а потiм повiв по алеї, як поводатар водить слiпих старцiв.

- Як часом заманеться вам, чеснi отцi, печених єгипетських м'ясiв та "говяд" або чого питного, то я вам носитиму в келiї; прикрию чим-небудь та й принесу в хустцi, - сказав Копронiдос.

- Менi печене порося на вечерi! - сказав Палладiй.

- А менi питного чого… знаєте… спирту, рому, - обiзвався Iсакiй.

- Добре, добре! Моя Мелетiя спече i порося, i iндика, i чого схочете, тiльки давайте грошi, - сказав Копронiдос.

- Добрий ви i богобоящий чоловiк, i до монастиря ревнивий, - сказав отець Палладiй.

- Спаси вас, господи, i помилуй за добре дiло! - обiзвався Iсакiй.

- I не введи нас в iскушення! - молився отець Єремiя i хотiв перехреститись, але рука його не слухалась i не достала до чола.

- Ой господи! Спаси i помилуй нас, грiшних! Дивнi дiла твої, господи! В головi грають музики, гудуть цимбали та неначе б'ють у бубни, - мимрив отець Iсакiй.

Отець Тарасiй, коливаючись на ногах, збився з дороги, звернув з алеї на траву. На травi покотом спали прочани, чоловiки й баби. Тарасiй, одбившись од поводатара, потрапив на сонних бабiв та молодиць.

- Дивнi дiла твої, господи! Чи я в монастирi, чи на полi бранi ходжу по трупах убiєнних? - метикував отець Тарасiй i наступив на сонну бабу. Баба прокинулась i ойкнула з переляку. Тарасiй опам'ятався й повернув цабе на алею. Копронiдос порозводив чорноризцiв по опрiчних келiях i вертався додому.

- Заплутались трошки коропи в моїй мережi: час приступати до дiла. Заплатять ченцi менi i за поросята, i за iндики, i за ром, i за пуншi… Заплатять щедро, - промовив нишком Копронiдос, почуваючи пахощi чернечих тисячок.

Другого дня Копронiдос послав на базар Мелетiю, звелiв їй купити порося та годованого iндика, а сам побiг у магазин i купив два покрiвцi на аналої. Перед пiзньою службою божою вiн прийшов до церкви заздалегiдь i, викликавши через послушника отця Палладiя, подав йому чудовi парчевi покрiвцi з бiлим полем, з чудовими дрiбненькими квiтками. I ченцi, i послушники позбiгались, щоб подивитись на щедрий дар богобоящого купця.

А пiсля вечернi, того ж таки дня, Копронiдос знов з'явився на монастирськiй алеї. Вiн нiс у руках уже iнший дарунок, зав'язаний у червону велику хустку: печене порося з начинкою для отця Палладiя та печеного iндика для отця Тарасiя. Другого дня знов заманячила на монастирськiй алеї чорна Копронiдосова борода. Вiн знов нiс у руках здоровий узел.

Через зав'язанi кiнцi хустки виглядала синя шовкова матерiя з золотими дрiбними квiточками. Тiєю матерiєю були прикритi здоровi сулiї з горiлкою та пляшки з ромом та з наливкою: то був дар Копронiдоса для отця Iсакiя та Єремiї, прилюбних до горiлки. Копронiдос став потайним чернечим агентом для приставки пляшок з усяким добром для чорноризцiв…

- Та й благочесний же та щедрий на жертви оцей купець-грек! - розмовляли помiж себе послушники та бiднiшi iєромонахи. - Усiм серцем прилип до нашого, а не до iншого монастиря: трохи не що божого дня носить жертви в монастир; наче наш монастир прилюбив його до себе, як прилюблюють чарами дiвчата парубкiв.

Але… ченцi не знали, звiдкiль iшла та прилюбнiсть.

Минуло доволi часу. Копронiдос став близьким чоловiком, навiть пристелем ченцiв. Вiн усе давав на монастир, як кажуть, для людського ока, дрiбнi жертви: то ладан, то смирну, то оливу; купив невеличку лампаду й почепив перед одним образом. Ченцi запрошували Копронiдоса до себе на чай та на закуску й побратались з ним. Копронiдос запрошував ченцiв до себе й ставив для їх багатенькi опрiчнi трапези: i для "ядущих говяда, i для не ядущих".

Раз Копродонiс запросив до себе самого отця Палладiя. За чаєм вiн почав з ним таку розмову:

- Знаєте що, отче Палладiю! От чорноризцi мають покладнi грошi й держать їх дурнiсiнько пiд спудом, в скринях. Грошi дурно лежать, дармують i не дають нiякої користi, нi навiть процентiв. Це дiло не практичне: треба робити так, щоб грошi плодили грошi.

- Воно й справдi так… - обiзвався Палладiй. - Але де ж нам, чорноризцям, вести мирськi грошовi справи? Ми в монастирi, а не в мирi…