Іван Карпенко-Карий - Сава Чалий

Жезніцький. Нема ще й досі, і ясновельможний гетьман тривожиться.

Чалий. Я й сам в тривозі немалій, бо маю відомості, що тут десь недалеко Гнат Голий, і завтра я сам хочу йти шукать його ватагу…

Прошу, панове!

Яворський (бере кубок). Слухаю пана!

Жезніцький(бере кубок). Пан Шмигельський заздрить пану полковнику, і не пораявшись, пішов сам у погоню, щоб самостійно лаври взять.

Чалий(наливає). Пан Шмигельський - лицар. Велику має честь і славу при всіх дворах панських і нікому не завидує! Панове, прошу! (Бере кубок.)

Яворський (бере кубок). Слухаю пана.

Жезніцький.Ну та й слухняний же пан Яворський, коли приходиться пить мед!

Чалий.Зосю! Почастуй нас, рибко!

Зося(наливає). Прошу випить за здоров'я мого гайдамаки!

Жезніцький. Шляхтича!

Яворський (бере кубок). Слухаю пані!

Жезніцький. Прекрасну пані Зофію пан Яворський слуха, а свою пані не слуха!

Яворський. Ба, слухаю! Присягаю! Ми так кохаємось, що жить одно без другого не можем. От я вже занудився за моєю панею, бо хвилина без неї мені віком здається!

Жезніцький(Чалому). Бреше! Щодня б'є канчуком! Ну, пане Яворський,

їдемо до Немирова.

Яворський. Слухаю пана.

Жезніцький. А як же б пан не послухав, коли вже сонце над заході і треба засвітла добратися до замку, щоб часом де не злапав нас бестія

Голий!

Чалий. При вас мало не ціла хоругв козаків - і пан боїться?

Яворський. Я? Ні крапелини, присягаю! Що я їм зробив?..

Чалий. І правда. А пан Жезніцький?

Жезніцький. У-у! Противні морди! Але і я їх не боюся, коли вони сидять у мене в тюрмі. (Сміється.) Прощайте! (Іде до дверей.)

Яворський. Завтра побачимось!

Чалий. Як будем живі!

Жезніцький. А чого ж нам помирать?.. Певно, пан полковник дума, що ми піймаємось і справді Гнатові у лапи? Не піймає! У нас коні добрі…

Вийшли. Чалий за ними.

Зося одна, іде до дверей.

Зося. Бабуню! А йдіть сюди! (Іде до колиски, тихо, замислившись.

Здригнула.) Сава сказав, що Гнат тут близько десь, і в мене ноги затремтіли… І раз у раз так страшно робиться мені, коли я чую ім'я

Гната!.. Сава його так любить, а він на Саву ножа гострить. Цур йому, нехай він згине…

Входе баба.

Перенесем, бабуню, дитя в опочивальню.

Ті жіЧалий.

Чалий. Вже виносите мого козака від мене? Ну, прощай, сину, рости здоров!

Баба. Я сама, пані, однесу (Виносить.)

Чалий. Га? Зосю, чула?

Зося. Що, Саво? Що?

Чалий(запальчиво). Мало їм, бач, того, що я роблю для них, вони ж обманюють мене, не виповняють слова, та й ще хотять купить мою дитину, хотять, щоб сина я свого хрестив не в грецькую, а в католицьку віру?.. Яка образа, яка зневага!

Зося. Хіба ж вони тебе примусить можуть! Тепер та шляхтич, рівний гетьману самому, то й король заступиться за тебе!

Чалий. Я й сам за себе заступлюсь. Але не в тому річ! Ти тілько подумай! Чого хотять? І хотять, знаючи, що я за віру грецьку заступаюсь. Виходить, псом мене всі лічать, що я за гроші і почесті, і віру проміняю, і стану люд свій до унії примушувать!.. Помиляються!

Гайдамаки - одно, а віра - друге! Не від гетьмана ця думка йде, а від ксьондзів!

Зося. А коли так, то не тілько син твій не буде католиком, але і я, жона твоя, пристаю до грецької віри, і не посміє нас ніхто за те судить, бо жона і муж - тіло одно, а в однім тілі і дух повинен буть один!

Чалий. О горлице моя! Я родину покинув, по ній тужив би я безмірно, коли б краса душі твоєї мені боротись з ними не помагала всякий раз,- як от хоч би й тепер! Ти - родина моя, ти - все для мене!.. Ох, як жалкую я, що тоді, коли ти бранкою була, в корчмі сиділа, не одруживсь з тобою

і не покинув все, щоб тихе, мирнеє почать життя там далеко-далеко - десь над Дніпром!.. Навіщо слава, почот, маєтки? А там з тобою був би рай!

Зося. Так що ж, тікаймо звідціля… Я тут боюся усього, а особливо Гната

Голого! Бо ті гайдамаки, що їх звелів повісить ти, казали, що їх послав убить тебе Гнат Голий! Тікаймо! Мені так хочеться десь жить далеко від людей, з тобою щохвилини вкупі, а тут ти ходиш у походи і кидаєш мене, і раз у раз я повна страху, що вже не вернешся з походу!

Чалий. Прийдеться утікать… (Піднімається і слуха.)

Зося. Чого ти? Наче що побачив, слухаєш!

Чалий. Ти нічого не чула?

Зося. Ні.

Чалий. Мені здалося, наче хто під вікном сказав: "Добривечір!"

Зося. Ой!

Чалий (ласкаво). Бог з тобою. А може ж, і справді хто сказав:

"Добривечір".

Входить джура і ставить свічку на стіл.

А подивися, чи нема кого там на подвір'ї.