Іван Карпенко-Карий - Сава Чалий

Потоцький. Обіщаю.

Жезніцький. Ясновельможний пане! Чим же я заслужив таку образу?

Панну Зосю я хотів сватать, і вельможний пан дав мені слово, що буде моїм сватом, а тепер свата панну за гайдамаку.

Потоцький. Правда, правда. Добре, що ти згадав! Але я силувать не буду панну красну… Панно Зосю! За кого хочеш заміж вийти: чи за шляхтича пана Чеслава Жезніцького, чи за оцього гайдамаку - Саву

Чалого?

Зося. За гайдамаку.

Потоцький. Ну, то що ж я можу зробить, коли пану піднесли гарбуза?

Панно Зосю! Стань рядом з Савою.

Зося стає рядом з Савою.

Ні, пане Жезніцький, ти не підійдеш так під пару панні Зосі, як от Сава.

Глянь! Замість батьків я вас благословляю.

Сава і Зося стають перед Потоцьким навколішки і цілують його в руки.

Жезніцький. Триста дияволів!

Завіса.

Пуща. Печера в скелі.

Медвідь і Грива. Перше Грива, вилазить з печери.

Грива. Якове! А ти на дереві?

Голос. Сидю в гнізді й чатую.

Грива. Чатуй, чатуй! Ти хоч і кривий, а ухом своїм та оком нас оберігаєш більш, ніж шаблею.

Голос. Я чую, десь далеко їдуть верхові, але не видко ще.

Грива. І дасть же бог такеє око й ухо!

Голос. Еге! От же й не вглядів, як з-під землі винирнув якийсь чоловік і сюди прямує.

Грива. Один?

Голос. Один.

Грива. Один, то байдуже! Це, певне, не ворог.

З-за кущів витикається голова.

Хто там?

Медвідь (виходить). Я!

Грива. Медвідь! Здоров, брате.

Обнімаються.

А ми вже думали, що ти десь згинув.

Медвідь. Мало не згинув.

Грива. Півгоду ми тебе не бачили. Де ж ти пробував?

Медвідь. Після того, як Сава кіш наш зруйнував, я з купою малою скрізь хазяйнував, поки той ирод Сава не наскочив.

Грива. Харциз!.. Зрадник!.. Падло! Унадився до ляшеньків в Польщу паном жити…

Медвідь. Та й ловить гайдамаків по степах… та ще, иродів син, що вигадав: скрізь універсали розіслав і кличе гайдамаків до себе, даруючи

їм землі і вільготи.

Грива. Знаємо ми ті вільготи! Ляхам, виходить, на користь щоб працювали.

Медвідь. А так. Половина мого загону пішла до нього та й показали схованку нашу, а він наскочив і всіх половив. Здається, я один тілько і втік.

Грива. Немає гірше, як свій: зна всі фиглі; нікуди не сховаєшся від нього.

Медвідь. Він носом чує гайдамаків.

Грива. Ну, знаєш, ловить вовк, ловить, але ж і вовка піймають.

Медвідь. Ох, він, брат, характерник. Ніхто Сави не піймає, хіба сам Гнат.

Грива. Мабуть, що так. От же визвався Кульбаба, пішов, щоб стратить

Саву, і чутка пропала. Потім знову Горицвіт пішов,- і того нема. А місяць тому послав Гнат Дороша Кравчину,- цей, кажуть, з чортами наклада,- одначе щось і Кравчини нема довго.

Голос. Наші під'їздять. А далеко ще один чоловік манячить. Темніє, не бачу.

Медвідь. Поки дізнаємось, де Сава, гляди, щоб не дізнавсь він, де ми.

Грива. Ні, у пущу цю він не піткнеться, хитрий лис; більш на засідках та зненацька, а тут прийдеться в ручки. Між цими скелями та в норах цих, як світ стоїть, то, певно, ще ніхто не жив, а тілько звір водивсь і тут ховався. Ми тут убили аж двох медведів і одняли у них цю хату для

Медведя.

Медвідь. Для мене б то.

Грива. Еге!

Сміються.

Медвідь. Сава у нас одняв, а ви у медведів?.. Безпечне місце; а жаль, брат, старого коша у Чорнім лісі!

Грива. І тепер ще така кипить у грудях злість, коли згадаю Саву, що сам себе, здається б, удавив.

Медвідь. І як то сталось так, що Сава зруйнував у ніч одну такий значний і сильний кіш?

Грива. Зрада, як гадюка, підкрадається і вкусить!. Ви ото пішли з Гнатом на Немирів, а я зостався наказним… Не ждали ми, не відали і не гадали нічого того, що сталось! Ми ж всі тоді думали, що Сава з тієї образи, що

Гната кошовим настановили, подався з писарем своїм у Січ,- і байдуже!

Як повсякчас, так і тоді - скрізь варта… а самі безпечно спали. Тілько диявол Сава тоді не спав. Порізав всіх вартових, обмотав прядивом, намоченим у смолу, навколо дерева, поклав під курені смолянії клубки і запалив!.. Прокинулись… Кругом огонь, як пекло, ліс палає, а з чого воно сталось - не знаємо, і кинулись рятувать скарби та утікать… Багато тоді наших Сава половив…

Голос: "Наші недалеко".

Медвідь. Бусурман! Поки він поравсь з вами тут, а там приятель його

Іван, що Найдою прозвали, засівши в лісі, ждав нас з великою гарматою. Близько підступив та теж зненацька й шарахнув з гармат! Від несподіванки ми вскочили в болото. Поки висіпались, вони нас обігнули

і стали збоку,- мусили ми тікать, та у дорозі знову наскочили на ирода