Іван Карпенко-Карий - Сава Чалий

2-й вартовий. Гармат нема.

1-й вартовий. Сава достане… Розумно править і справедливо!.. А за ту дівку, що в Очеретнім Клим захопив, якого всім нагнав і сорому, і страху!.. Що ви, каже, хочете, щоб мене розбійником лічили і щоб від мене одвернулись люди наші? Хіба на те зібрались ми, щоб дівчат захоплювать в полон? Смерті предам, хто таке вчинить другий раз!

2-й вартовий. І правда, хіба ми татари… А ти не чув, де ту дівку діли?

1-й вартовий. Визвавсь якийсь митець, з нових, і повіз її додому.

2-й вартовий. То правда, що митець. Одвезти дівку назад додому важче, ніж вихопить було її із дому, бо то гуртом, а це один. Не довезе її він до Очеретного. Коли під'їзди панськії піймають, то повісять, бо дівка ця - дочка підстарости, здається!

Ті ж і запорожець з вартовими.

Запорожець. Зараз прибуло із Січі двадцять братчиків.

2-й вартовий. Ростем на силах.

Запорожець. Листа од кошового привезли.

1-й вартовий. Може, й Січ до Сави нашого пристане. Коли б бог дав, та щоб мерщій у поле - помірятися з ворогом, а то без діла сумно тут сидіть!

Запорожець. Голота січова поривається до нас, так старшина придержує: вона поспільству не сприяє, бо і сама б по-панськи жить хотіла.

1-й вартовий. Дарма! Голота нишком таки тіка до нас із Січі. Тепер у нас в коші народу сила.

Запорожець. Та й ще з поспільства прибувають. Для того ж то й харчами так запасається наш Сава.

1-й вартовий. Харчів нема куди й дівать: сто горлових ям повнісінькі зерна. Вже потомилися на жорнах хліба молоть.

Запорожець. Хліб -перве діло. Звідціль нас не добуде ціле військо, аби харчі.

1-й вартовий. Та Сава зна, що робить.

Запорожець. Розумний.

1-й вартовий. Та й побратим його Гнат Голий, бра, незгірше.

Запорожець. Запальний дуже.

1-й вартовий. Коли б вони не посварились, бо Гнат частенько згарячу на

Саву гніватися став.

Запорожець. Вони брати, хрестами обмінялись, то хоч і скаже згарячу що Гнат, йому всякчас, як я примітив, Сава вибачає.

1-й вартовий. Дай боже, щоб усе було гаразд!

Запорожець. Ходім - почуємо, що там нового нам братчики із Січі привезли.

2-й вартовий. Цікаво дуже! Шкода, що я не буду з вами.

Ті ж, Сава і Шмигельський.

Чалий. Здорові, пани-браття!

Запорожець (а за ним і другі). З поворотом, пане отамане!

Чалий. Спасибі! Що нового?

Запорожець. Двадцять братчиків приїхали із Січі і привезли листа якогось.

Чалий. Цікаво, що за лист! А ми горілки десять барил привезли, сушеної риби добули і десять пар волів… Нехай горілку Грива на замок запре і варту там поставить,- річ ласа… Рибу нехай складуть у тому курені, де сало й сіль, волів порізать на обід, а що зостанеться, то посолить і ті бочки докласти, котрі не повні ще. Оце й усі хазяйські справи. Тепер за військові приймемся. Клич старшину і запорожців тих, що лист із Січі привезли, нехай ідуть і инчі, хто має охоту слухать новини.

Запорожець і вся варта пішли. 2-й вартовий стоїть вглибині біля грошей нерухомо, спершись на спис.

Сава Чалий і Шмигельський на передкону.

Чалий. Тепер з тобою побалакаєм на самоті. Цікаво дуже знать, як ти довіз до Очеретного панну Зосю? Тебе послав навмисне я, щоб спробувать твою козацьку вдачу перше, а потім вже прийняти до коша.

Ну, розказуй, побачимо твій хист.

Шмигельський. Прекрасна панна Зося - дочка підстарости Курчинського

із Очеретного. Історію її давно вже знає вся околиця. Так я і скористувався цим. До першого села Потоцького привіз нас рудий орандар. А там, умовившись з панянкою, ми розказали цікаву байку, що ніби панну Зосю я від тебе викрав. Всі раділи і приймали нас, як дорогих гостей! А потім у кочі панськім до самого Курчинського у Очеретне одвезли. І я батькам віддав дочку, вони ж мені за те коня дали, як сокола, прудкого.

Чалий. Розумно й хитро! Митець з тебе не послідній, і я тебе охоче приймаю до коша.

Шмигельський. Я он який радий, що так сталось, що в час короткий заслужив від тебе, пане отамане, щире слово і хвалу!

Чалий. Скажи ж мені тепера, хто ти?

Шмигельський. Шляхтич Іван Шмигельський. Служив при панських я дворах, але не зміг дивитися на тяжкі людські біди, так от і втік сюди.

Чалий. А ти правду кажеш?

Шмигельський. Хіба у вас тут солодко живеться, хіба не смерть тут кожного чека щодня чи в полі, чи на палі? То за які б же ласощі хотів брехать тобі, мій батьку?

Чалий. Та й то правда. Від розкошів до гайдамацького коша не підеш!..

Які ж ти кривди такі бачив, що утікати від панів тебе примусили вони?