Гі Мопассан - Твори. Том 1

Чи її пальці нервово затремтіли, чи хвилювання її серця передалось по жилах до серця сусіда? Чи зрозумів він, чи вгадав, чи був охоплений, як і вона, якимсь любовним сп’янінням, чи просто знав з досвіду, що ніяка жінка проти нього не встоїть? Вона раптом відчула, що він стискує їй руку спочатку легенько, потім дедалі міцніше, міцніше, мов хотів її зламати. І не міняючись на обличчі, щоб цього ніхто не помітив, він сказав, так, справді, він сказав їй дуже виразно:

— О Жанно, коли б ви захотіли, це були б наші заручини!

Вона дуже поволі схилила голову; може, цим вона хотіла сказати «так». І священик, що кропив ще свяченою водою, бризнув їм кілька крапель на пальці.

Церемонію скінчено. Жінки підвелися. Повертались безладною юрбою. Хрест у руках прислужника втратив усю свою величність; він швидко линув, хитаючись справа наліво або схиляючись уперед, трохи не падаючи комусв на голову. Позаду мовчки, без молитов, поквапливо тупав священик; півчі й трубач зникли в завулку, щоб швидше переодягтися, а матроси поспішали, розбившись на групки. Одностайна думка, що впливала на них пахощами кухні, підгонила їх ноги, викликала слину в роті, спускалася в шлунок, де заводили свою пісню кишки.

В Пеплі їх чекав гарний сніданок.

На подвір’ї під яблунями стояв великий стіл. За нього сіло шістдесят душ моряків і селян. Поруч баронеси, в центрі, сиділо двоє кюре — одиз з Іпора, другий з Пепля. Навпроти, поруч із бароном сидів мер з дружиною, худою, вже пристаркуватою селянкою, що без кінця кивала на всі боки. Обличчя в неї було вузьке, стиснуте високим нормандським чепчиком — справжня куряча голова з білим гребінцем, з круглими, завжди здивованими очима; вона ковтала маленькими бистрими ковтками, немов дзьобала носом тарілку.

Жанна почувала себе щасливою поруч свого кума. Вона вже нічого не бачила, нічого не розуміла й мовчала; голова її була затуманена радістю.

Вона спитала його.

— Як вас звуть?

Він сказав:

— Жюльєн. Хіба ви не знали?

Вона нічого не відповіла й подумала: «Як часто повторюватиму я це ім’я!»

Коли сніданок закінчився, подвір’я полишили матросам, а панове перейшли на другий бік замку. Баронеса розпочала свій моціон, спираючись на руку барона, у супроводі двох священиків. Жанна і Жюльєн подались до гаю, на зарослі стежки. Раптом він схопив її за руки:

— Скажіть, хочете бути моєю дружиною?

Вона знов похилила голову, а що він шепотів: «Відповідайте, благаю вас!» — вона тихо підвела на нього очі, і він прочитав відповідь у її погляді.

Якось уранці барон зайшов до Жанни в кімнату, коли вона ще не встала, і сказав, сівши в ногах:

— Віконт де Ламар просить у нас твоєї руки їй хотілося сховати обличчя під ковдру.

Батько провадив далі:

— Ми відклали свою відповідь на деякий час.

Вона задихалась від хвилювання. Через хвилину барон, посміхаючись, додав:

— Ми нічого не хотіли робити, не поговоривши з тобою.

Мати і я нічого не маємо проти цього шлюбу, але й не хочемо тебе силувати. Ти далеко багатша за нього, але коли справа йде про щастя для цілого життя, на гроші не слід зважати. В нього нема батьків, отже, коли б ти вийшла за нього, до нас у родину увійшов би син, а за кимсь іншим ти, наша дочка, пішла б між чужі. Хлопець нам подобається. А тобі самій він подобається?

Вона прошепотіла, почервонівши по саме волосся:

— Я згодна, тату.

І татусь, дивлячись їй у вічі та сміючись, пробурмотів:

— Я так і думав, паннусю.

До вечора вона була як п’яна, не знала, що робить, машинально беручи одні речі замість других, почуваючи в ногах незвичайну втому, хоч нікуди не ходила.

Біля шостої години, коли вона з матусею сиділа під платаном, з’явився віконт.

Серце Жанни забилось. Молодий чоловік, здавалося, зовсім не був схвильований. Підійшовши, він узяв і поцілував пальці баронеси, потім, підносячи тремтячу руку дівчини, припав до неї довгим, ніжним і вдячним поцілунком.

Настав щасливий час заручин. Вони розмовляли на самоті по кутках вітальні або, сидячи на пагорку, в гаю перед безлюдним степом. Часом гуляли по матусиній алеї, він говорив про майбутнє, а вона йшла, втупивши очі в курний слід від баронесиної ноги.

Оскільки справу було вирішено, то її хотіли швидше закінчити. Погодились, що вінчання відбудеться через шість тижнів, 15 серпня, і що молоді відразу ж рушать у весільну подорож. Коли Жанну спитали, яку країну вона хоче відвідати, вона вибрала Корсіку, де можна бути більше на самоті, ніж в італійських містах.