Алессандро Мандзоні - Заручені

Міланський лазарет (це на той випадок, якщо наша розповідь потрапить до рук когось, хто його не знає ні на вигляд, ні за описом) займає чотирикутну, майже квадратну обгороджену ділянку за межами міста, ліворуч від так званих Східних воріт; вона відокремлена від міських стін ровом, зовнішнім валом і ще одним невеликим ровом з усіх боків. Два поздовжні боки лазарету майже п'ятсот кроків завдовжки, два інших — коротші десь кроків на п'ятнадцять; усі чотири боки ззовні розділені на маленькі кімнатки в один поверх, а всередині вздовж трьох стін тягнеться безперервний склепінчастий портик, попідпираний невеличкими тонкими колонами.

Цих кімнаток налічувалось двісті вісімдесят вісім або десь приблизно стільки. В наші дні там пробито величезний отвір посередині і другий, менший, в кутку фасаду, з боку від великої дороги, отож цілий ряд кімнаток було зруйновано. В ті часи, про які ведеться наша розповідь, було всього два входи: один посередині фасаду, поверненого до міських стін, а другий — навпроти, з протилежного боку. Якраз посередині двору стояла й понині стоїть невеличка восьмигранна церковка.

Спочатку ця споруда, закладена 1489 року на гроші приватної особи й будована далі на громадські кошти та пожертвування різних доброчинців, мала, як про те говорить сама назва, правити при нагоді за притулок для заражених чумою. Чума ще задовго доти й багато разів згодом спалахувала звичайно по два, по чотири, по шість, а то й по вісім разів на сторіччя у різних країнах Європи, часом захоплюючи значну її частину, а іноді проносячись вихором уздовж і впоперек усього материка. В той час, про який іде мова, лазарет правив винятково за склад для товарів, що підлягали карантину.

Але тепер, щоб звільнити лазарет, не дуже суворо дотримувались санітарних правил і, нашвидкуруч прибравши його та виконавши приписані маніпуляції, відразу видали всі товари. По кімнатках понастеляли соломи, зробили запаси продовольства в такій кількості і в таких розмірах, які виявились можливими, і особливим указом повідомили всіх жебраків, пропонуючи їм скористатися з цього пристановища. Чимало прийшло туди доброхіть, з площ і з вулиць було перенесено всіх хворих, і за кілька днів там назбиралося понад три тисячі людей. Проте ще більше жебраків залишилося без притулку. Може, кожен з них чекав, поки піде інший, сподіваючись, зоставшись у меншості, ширше скористатися з подаяння городян; може, діяв природний протест проти всякого ув'язнення; може, це була недовіра бідняків до всього, що йде від людей, в чиїх руках зосереджені всі багатства і влада (недовіра, завжди відповідна як невігластву тих, хто її відчуває, і тих, хто її навіює, так і кількості бідних та несправедливості законів); може, істинна свідомість того, чим було насправді це пропоноване доброчинство; а може, й усі ці причини разом узяті та ще інші — одно слово, більшість людей, незважаючи на указ, і далі терпіла нестатки й жебрала по вулицях. З огляду на це було постановлено від запрошення перейти до примусу. У всі кінці послали поліцейських заганяти жебраків до лазарету, а тих, хто чинив опір, наказали приводити туди зв'язаними: за кожного приведеного було призначено винагороду в десять сольдо; як бачимо, навіть за найскрутніших обставин завжди знайдуться громадські гроші, щоб викинути їх на вітер. І хоча, за припущеннями, авторитетно висловлюваними Продовольчим відомством, якась кількість жебраків і пішла з міста, прагнучи прожити або вмерти десь-інде, аби тільки на волі, проте лови були такі вдалі, що за короткий час кількість підопічних, прибулих як доброхіть, так і під примусом, сягнула десяти тисяч.

Треба гадати, що жінок і дітей розмістили в окремих приміщеннях, хоча сучасні мемуари про це мовчать. Правил і приписів для підтримання зразкового порядку, певна річ, не бракувало. Але нехай читачі тільки уявлять собі, як ото можна було встановити й підтримувати порядок, а надто в такий час і за таких обставин, серед такого величезного й розмаїтого скупчення людей, де поряд з тими, хто прийшов доброхіть, було стільки приведених силою; поряд з тими, для кого жебрацтво стало сумною необхідністю, горем і ганьбою, опинилися такі, для яких воно було ремеслом; поряд із багатьма, що повиростали в умовах чесної праці на полях і в майстернях, була безліч інших, навчених на площах, по тавернах, у палацах тиранів,— навчених неробству, хитрощам, нахабству й насильству.

Що ж до житла й харчування для всіх цих людей, то тут нам можна було б дійти найсумніших висновків, навіть не маючи про це правдивих відомостей, але такі в нас є. Спали покотом по двадцять-тридцять чоловік у кожній з цих кімнаток або попримощувавшись під портиками на купках брудної й смердючої соломи, а часом і на голій землі, бо хоч і наказано, щоб солома була свіжа, в достатній кількості, та насправді вона була погана, її було мало і її не міняли взагалі. Наказано також, щоб хліб випікали добрий,— хіба ж коли-небудь якась службова особа наказувала виготовляти й роздавати погані продукти? До того ж, якщо чогось так важко домогтися в звичайних умовах, навіть при меншій кількості обслуговуваних, то хіба можна було домогтися цього в даному випадку й при такому скупченні людей? В той час подейкували, як про це свідчать мемуари, що до лазаретного хліба домішувано важкі, непоживні речовини, і, на жаль, доводиться вірити, що такі скарги були небезпідставні.