Алессандро Мандзоні - Заручені

Діставшися туди, вони висіли біля будинку дона Абондіо, де спинився кардинал. Він заздалегідь наказав ввести їх, тільки-но вони прийдуть. Капелан, першим побачивши жінок, виконав наказ, тільки трошки затримавши їх, щоб нашвидку дати кілька настанов, як треба величати монсиньйора та зробив іще два-три зауваження щодо дотримання етикету,— що він звичайно робив потай від кардинала, коли траплялася нагода. Для бідолахи було справжньою мукою бачити, як мало щодо цього було порядку в оточенні його високопреосвященства. «А все через надмірну добрість цього святого чоловіка, надто вже він простий в обходженні»,— скаржився він своїм співбратам. І тут же розповідав, що йому доводилось самому не раз чути навіть такі відповіді: «Так, мосьпане; ні, мосьпане!»

Кардинал у цю хвилину саме вів розмову про парафіяльні справи з доном Абондіо, тож останній не мав змоги, як йому того хотілося, дати зі свого боку ще деякі настанови жінкам. Дон Абондіо тільки встиг, коли виходив, а вони трапились йому назустріч, підморгнути їм на знак того, що він, мовляв, задоволений ними і хай вони й далі тримають язика на припоні.

Після перших привітань, з одного боку, та перших поклонів — з другого, Аньєзе дістала з-за пазухи листа й подала його кардиналові, мовивши:

— Це від синьйори донни Прасседе. Вона каже, що добре знає вашу милість, монсиньйоре, та воно й зрозуміло: всі великі синьйори повинні знати одне одного. Почитайте лишень, побачите самі.

— Гаразд,— мовив Федеріго, прочитавши листа й вичавивши врешті смисл із квітчастої красномовності дона Ферранте. Він знав цю родину досить добре, тому й був певен, що Лючію запрошено туди з гарними намірами і вона пробуватиме там у цілковитій безпеці від підступів та приставань свого переслідувача. Що ж до його думки про розумові здібності донни Прасседе, то тут ми не маємо певних відомостей. Мабуть, вона не була тією особою, яку він вибрав би сам для такої мети; але, як ми вже казали або натякнули в іншому місці, він не мав звички втручатися в чужі справи, щоб виправляти їх на краще.

— Прийміть з миром цю розлуку і невідомість, у якій ви пробуваєте,— додав згодом Федеріго,— і вірте, що це незабаром скінчиться і що господь хоче довести все до такого кінця, який він, очевидно, зволив визначити, і твердо запам'ятайте, що його воля — це найкраще, що може бути для вас.

Він окремо звернувся з лагідним напученням до Лючії, і, сказавши кілька втішливих слів обом, благословив і відпустив жінок.

Щойно вони вийшли, як їх обступило, можна сказати, все село, цілий рій друзів і подруг, котрі дожидали їх і повели додому ніби в тріумфальній процесії. Жінки навперебій вітали Лючію й Аньєзе, ойкали, засипали їх запитаннями й голосно висловлювали невдоволення, почувши, що Лючія назавтра від'їжджає. Чоловіки один поперед одного пропонували свої послуги. Кожному хотілося цієї ночі повартувати біля їхнього будиночка. З цього приводу наш анонім навіть визнав за потрібне скласти приказку: «Потребуєте чужої допомоги — намагайтесь обійтися без нікого».

Цей прийом збентежив і зворушив Лючію, та Аньєзе такі дрібниці бентежили мало. А взагалі все те гарно вплинуло на Лючію, трохи відвернувши її від думок і спогадів, які були воскресли в ній посеред усього цього гамору на порозі рідного дому, в цих кімнатках, перед такими знайомими речами.

Коли пролунали удари дзвонів, вістуючи близький початок відправи, всі рушили до церкви, і цей хід перетворився для наших жінок на новий тріумф.

По закінченні відправи дона Абондіо, який забіг глянути, чи добре Перпетуя приготувала все на обід, було викликано до кардинала. Курато негайно з'явився до свого високого гостя, котрий, зачекавши, поки той підійде ближче, повів таку мову:

— Синьйоре курато,— ці слова було сказано тоном, який давав зрозуміти, що це початок довгої й серйозної розмови,— синьйоре курато, чому ви не повінчали цю бідолашну Лючію з її нареченим?

«Отже, виклали все до решти сьогодні вранці!» — встиг подумати дон Абондіо й нерозбірливо замимрив:

— Ваше високопреосвященство, певна річ, зволили чути, який переполох зчинила ця справа: вийшла така плутанина, що й досі годі щось розібрати. Ви, ваша милість, можете скласти про це свою думку хоча б на підставі того, що після стількох перипетій ця дівчина нині в чудесний спосіб опинилася тут, а юнак, також після всяких перипетій, тепер невідомо де.

— Я вас питаю,— урвав його кардинал,— чи це правда, що ще до всіх тих подій ви відмовились провести обряд вінчання в установлений день, як вас про це просили, та яка була цьому причина?