Шарль де Костер: Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

Взагалі-то фламандська більшість Бельгії етнічно та мовно була нібито і близькою «братерській» Голландії. Та ба, тепер уже голландська бюрократія поводила себе до новоприєднаної «провінції» таким чином, що героїка 1789 року тут повторилася. І у ще більш патетичній тональності, ба навіть романтично-оперній. У прямому значенні слова.

…У серпні 1830 року у Брюсселі виконувалася славнозвісна тоді опера «Фенелла», або «Німа із Портічі» про повстання італійців у Неаполі проти іспанського панування. І в продовження бурхливих овацій після того спектаклю: брюссельці кинулися на штурм редакцій реакційних газет та канцелярій начальника політичної поліції і міністра «юстиції». По тому — барикади, запеклі бої з голландськими каральними військами на тих барикадах і в полі.

Зіниця всієї ліберальної і радикальної Європи зупиняється на тогочасній бельгійській патетиці. Французькі та іспанські волонтери б’ються на тих барикадах. Словом, так звані «великі держави» вже не зважилися усунути знову здобуту Бельгією незалежність, яка відтак стає доконаним фактом всієї подальшої Європи… Виняток становила лише петербурзько-романовська політика: Микола І починає воєнну підготовку до інтервенції. При цьому він «необережно» оголосив, що у ній братимуть участь військові з’єднання сателітної тоді Польщі. І ті, вкрай обурені стратегічними планами Миколи, повстали проти нього. Польська революція, отже, як певне похідне від революції бельгійської. А там уже недалеко і до 1848 року, цієї «весни народів», яка збігається з весною самої Де Костерової біографії.

Такий от безпосередній історичний «пролог», романтично-революційний етюд до «Легенди про Уленшпігеля і Ламме Гудзака»: на маленькій бельгійській ділянці європейської ойкумени бурхали ті самі пристрасті, які, за своєю розпеченою речовиною, становили першозміст усієї тогочасної континентальної історії. Європейське людство облаштовувалося у своїх «національних квартирах», і в Бельгії той процес набував особливо очевидного, ніби аж притчового характеру.

А проте «провінційний журналіст», необхідно, за самим своїм фахом, занурений у біжуче, аж пістряве національно-подієве розмаїття, що біля його витоків стояли ті недавні події, приступаючи до свого епосу, разом з тим хронологічно чомусь відступив від них. Аж у шістнадцяте століття.

Річ у тім, що європейська національно-патріотична патетика століття дев’ятнадцятого мала одну, вельми драматичну рису-тенденцію, яку можна було б назвати «ентропією» (тобто неуникним убуванням) цієї патетики. Та патетика мала у всіх своїх проявах, у всіх країнах, ніби свій «ранок», радісний і обнадійливий, а по тому — сáме неуникнене температурне пониження, сказати б, вечірнє, і навіть більше того, «похолодання».

Приміром, з чим можна порівняти неймовірний патріотичний пафос італійського Рісорджімента — народження єдиної Італії з його безчисленними будівельними жертвами на користь того великого будівництва? Що ж, нарешті ось постала очікувана єдина Італія, а затим чи не пів-Італії сідає на проржавлені пароплави і відпливає за океан у пошуках кращого життя. Отож, багатообіцяючий радісний ранок національної історії. Молодий Де Костер заснував літературно-громадське об’єднання, яке так і називалось — «Товариство радісних»… Але спливали роки — і радість та все поменшувалася і поменшувалася. Де Костер-журналіст разом зі своїми однодумцями у згаданому «Уленшпігелі» картає то клерикальну реакцію, то франкофонних лібералів за їхнє зверхнє ставлення до фламандських проблем, то підтримує гентських ткачів-страйкарів. Але все убуває і убуває пафос національної спільноти, ніби ще зовсім молодого суверенітету. Життя дедалі більше стає безрадісним.

Характерна доля згаданого Де Костерового співзасновника «Уленшпігеля», художника Фелісьєна Ропса. З плином того безрадісного часу він стає метром європейського декадансу, майстром понурого офорту, провідною темою якого є всевладдя диявола і його нібито слухняного демонічного ж асистента-жінки…

Фламандець за походженням, Жоріс Карл Гюїсманс оголосив Ропса генієм, але ж романний світ французького письменника-песиміста Жоржа Шарля Гюїсманса — не менш понурий, аніж страхітливі сюжети уславленого ним співвітчизника…

Як пам’ятає читач «Легенди», її герой народився «у місті Дамме у Фландрії». Невелике містечко недалеко від славнозвісного колись у європейських анналах міста Брюгге. І ось насамкінець дев’ятнадцятого віку з’являється роман питомого ж фламандця Роденбаха під назвою «Мертвий Брюгге». Художня консистенція тих понурих настроїв так званого «кінця віку»…