Була вже половина дванадцятої, як на сходах почулися чиїсь кроки. K., що, замислившись, походжав, не стишуючи ходи, по передпокою, мов у власній кімнаті, заховався за свої двері. Прийшла панна Бюрстнер. Замикаючи двері, дівчина мерзлякувато накинула шовковий шарф на вузенькі плечики. Вона от-от зайде до своєї кімнати, і K., звичайно, не має права вдиратись туди опівночі; йому слід заговорити до неї тепер, але, як на лихо, він забув запалити в своїй кімнаті електричне світло, тож, як вийде зненацька з темної кімнати, його поява скидатиметься на напад, і панна Бюрстнер, напевне, дуже перелякається. Становище було безпорадне, і K., не можучи гаяти часу, прошепотів у прочинені двері:
— Панно Бюрстнер! — здавалося, він не гукав, а благав її.
— Хто тут? — запитала панна Бюрстнер і, широко розплющивши очі, стала роздивлятися навколо.
— Це я, — ступив наперед К.
— Ах, пан K.! — засміялася панна Бюрстнер. — Добрий вечір! — І вона простягла йому руку.
— Я хотів би сказати вам кілька слів, ви мені дозволите?
— Тепер? — здивувалася панна Бюрстнер. — Невже це треба робити саме тепер? Здається, пора непідходяща, га?
— Я чекав вас із дев’ятої години.
— Бачите, я була в театрі і не знала про вас.
— Те, що спонукало мене звернутися до вас, сталося тільки сьогодні вранці.
— Що ж, я в принципі не заперечую, от тільки втомилася так, що аж падаю. Зайдіть на кілька хвилин до моєї кімнати. Тут нам аж ніяк не можна залишатись, ми всіх побудимо, а для мене це буде ще прикріша річ, ніж для навколишніх. Зачекайте, поки я запалю світло в своїй кімнаті, а потім вимкніть тут.
К. вимкнув, але чекав, поки панна Бюрстнер з кімнати знову запросила його зайти.
— Сідайте, — проказала дівчина, показуючи на отоманку, а сама, випроставшись, стала коло ліжка, незважаючи на щойно згадану втому; вона навіть не скинула неширокого, проте прикрашеного надміром квітів капелюшка. — Тож чого ви хочете? Мені справді дуже цікаво. — Дівчина трохи схрестила ноги.
— Ви, певне, скажете, — почав K., — що справа не така вже й важлива, щоб говорити про неї цієї пізньої пори, але…
— Самі вступи та передмови, — нетерпеливилась панна Бюрстнер.
— Ваші слова полегшують моє завдання, — зітхнув К. — Певною мірою через мене сьогодні вранці у вашій кімнаті стався розгардіяш, його спричинили чужі люди всупереч моїй волі, але, як я вже казав, провина тут моя; за це я й хочу вибачитись перед вами.
— У моїй кімнаті? — перепитала панна Бюрстнер і замість обдивитися кімнату стала пильно приглядатись до К.
— Атож, — кивнув K., і вони вперше подивились одне одному у вічі, — а що саме тут відбувалось — про те й згадувати не варто.
— Таж це якраз найцікавіше, — заперечила панна Бюрстнер.
— Ні, — боронився К.
— Що ж, — наче змирилася панна Бюрстнер, — якщо ви наполягаєте, що тут нема нічого цікавого, то я й не заперечую, я не прагну докопатись до таємниць. А ваше вибачення я охоче приймаю, тим паче, що в кімнаті тепер і згадки нема про безлад. — І дівчина, впершись руками в боки, так що долоні аж вгрузли в тіло, пройшлась по кімнаті. Біля килимка з фотографіями вона зупинилась. — Дивіться! — гукнула вона. — Мої фотографії справді висять не так. Оце вже прикро. Отже, хтось-таки, не маючи на те права, побував у моїй кімнаті!
К. кивнув головою і мовчки прокляв Камінера, що ніколи не спромагався приборкати свою огидну, недолугу проворність.
— Дивно, — мовила панна Бюрстнер, — я змушена забороняти вам те, чого ви й самі не повинні були робити: заходити до моєї кімнати, коли мене нема вдома.
— Панно, я зараз поясню вам, — сказав К. і теж підійшов до фотографій, — це не я брав без дозволу ваші фотографії, та оскільки ви мені не вірите, я ще мушу признатися, що слідча комісія привела трьох банківських службовців, і один з них, котрого я при першій нагоді викину з банку, справді чіпав ваші фото. Так, тут була слідча комісія, — додав K., коли панна очима запитала його, що за комісія.
— Та комісія приходила до вас? — нарешті озвалася вона.
— Так, — підтвердив К.
— Не може бути! — засміялася панна.
— Отож ви вірите, — запитав K., — що я невинний?
— Ну, невинний… — збентежилась панна Бюрстнер. — Я б не хотіла так похапцем висловлювати думку, що може мати дуже важливі наслідки, до того ж я вас не знаю, це, певне, мав бути якийсь тяжкий злочин, якщо до вас прислано відразу слідчу комісію. Але, одначе, ви ще на волі, — принаймні з вашого спокою я висновую, що ви не втекли з в'язниці, — тож такий злочин ви аж ніяк не могли скоїти.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу