Франц Кафка - Твори - оповідання, романи, листи, щоденники

У кутку стояли три молодики й розглядали фотографії панни Бюрстнер, причеплені до сплетеного з соломи килимка на стіні. На защіпці розчахнутого вікна висіла біла блузка. У вікні навпроти знову стовбичили старі, але тепер їх стало більше, позаду першої пари й неначе нависаючи над нею, стояв чоловік у розхристаній на грудях сорочці, що м’яв і крутив пальцями рудувату загострену борідку.

— Йосиф K.? — запитав інспектор, можливо, тільки на те, аби привернути до себе неуважливий погляд заарештованого. К. кивнув головою. — Вас, певне, приголомшили події сьогоднішнього ранку? — провадив далі інспектор, присуваючи обома руками кілька дрібничок, що лежали на тумбочці: свічку та сірники, книжку й подушечку на голки, неначе вони були йому потрібні для роботи.

— Авжеж, — відповів K., зрадівши, що нарешті він стоїть перед розумною людиною й може поговорити з нею про свою справу. — Авжеж, я був приголомшений, але не так щоб дуже.

— Не дуже приголомшені? — перепитав інспектор, ставлячи свічку посеред тумбочки й розкладаючи навколо неї решту предметів.

— Ви, певне, неправильно зрозуміли мене, — поквапився додати К. — Я мав на увазі… — тут він замовк і став розглядатись, чи нема стільця. — А можна мені сісти?

— Такого не заведено, — відрубав інспектор.

— Я мав на увазі, — знову, вже не зупиняючись, заговорив K., — що я таки був приголомшений, але людина, проживши на світі тридцять років і мусивши сама пробивати собі дорогу, як-от мені довелося, вже готова до всіляких несподіванок, і її годі збити з пантелику. Надто сьогоднішніми подіями.

— Чого це «надто сьогоднішніми»?

— Я аж ніяк не хотів сказати, ніби добачаю в них жарт, бо ті заходи, яких ви вжили, видаються мені надто поважними. В них, певне, беруть участь усі квартиранти фрау Ґрубах, та й ви всі на додачу, а це вже виходить за межі жарту. Отже, я не хотів сказати, ніби це лише жарт.

— Правильно, — похвалив інспектор і став придивлятися, скільки сірників у сірниковій коробці.

— З іншого боку, — знову озвався K., звертаючись тепер уже до всіх і навіть до тих трьох, що розглядали фотографії, — з іншого боку, ця справа навряд чи може бути й дуже важливою. З усього я висновую, що мене в чомусь звинувачено, але не бачу за собою найменшої провини, за яку можна звинуватити. Але й це — річ другорядна, головне питання таке: хто мене звинувачує? Хто саме провадить цей процес? Ви з поліції? Але на жодному з вас нема мундира, якщо не називати мундиром, — тут К. повернувся до Франца, — ваш одяг, але ж це скорше якийсь дорожній костюм. Я вимагаю ясності в цих питаннях і певен, що після такого з’ясування ми зможемо по-дружньому розпрощатися з вами.

Інспектор кинув коробку з сірниками на стіл.

— Ви жертва величезного непорозуміння, — промовив він. — Оці добродії і я майже не причетні до вашої справи, ми навіть майже нічогісінько не знаємо про вас. Ми, звісно, могли б одягнути наші справжні мундири, і ваше становище від того не погіршилося б. Я, крім того, зовсім не а знаю, що ви звинувачені, чи, радше, не знаю, чи ви справді звинувачені. Ви заарештовані, це правда, але більше я не знаю нічого. Може, вартові бовкнули вам що іншого, але то однаково самі балачки. Якщо я тепер і не відповів на ваше запитання, я все ж можу порадити вам менше думати про нас і про те, що спіткає вас, — подумайте краще про себе. І не зчиняйте несамовитого галасу з приводу своєї невинності, він псує не таке вже й погане враження, яке у нас склалося про вас. Вам узагалі треба бути стриманішим у розмовах, бо майже з усього, що ви казали перед цим, навіть якби ви зронили лише кілька слів, можна зробити висновок про вашу поведінку, що вже й так не дуже сприятливий для вас.

К. втупився очима в інспектора. То це його виховує чоловік, що, може, ще й молодший від нього? Йому вичитують за щирість і відвертість? А про причини арешту і про те, хто видавав наказ заарештувати його, він нічого не довідався? К. охопив неспокій, він заходив по кімнаті, правда, йому ніхто й не заважав, підкотив манжети, випнув груди, зачесав волосся на правий бік, а проходячи повз трьох молодиків, проказав: «Яке безглуздя!».

Ті обернулись, зичливо, але з повагою дивлячись на нього; зрештою К. знову зупинився перед столиком інспектора.

— Прокурор Гастерер — мій добрий приятель, — сказав він. — Можна йому зателефонувати?

— Звичайно, — відповів інспектор, — але я не знаю, який сенс йому дзвонити, мабуть, вам треба обговорити з ним якісь приватні справи.