Франц Кафка - Твори - оповідання, романи, листи, щоденники

К. зняв зі стіни образок і повісив на цвяшок листа; якщо він житиме в цій кімнатці, то хай тут висить і лист.

Потім він спустився до зали. Варнава сидів з помічниками біля столика.

— Ага, ось де ти, — сказав К. без будь-якого приводу, лише тому, що зрадів, побачивши Варнаву.

Той відразу схопився. Селяни, тільки-но К. з’явився в кімнаті, теж підвелися й підійшли до нього, — видко, вже звикли ходити за ним назирці.

— Чого ви весь час товчетесь коло мене? — крикнув К. Вони не образились і повільно вернулися на свої місця. Один, відходячи, замість пояснення мимохідь сказав з незрозумілою усмішкою, що перекинулась на обличчя кількох його товаришів:

— Зажди, почуєш якусь новину.

І облизався, наче новину можна було з’їсти. К. не сказав нічого, що означало б спробу замирення, — хай відчувають до нього якусь пошану, це добре. Та тільки-но він сів поряд із Варнавою, як відчув, що хтось із селян уже дихає йому в потилицю: мовляв, він прийшов по сільничку. Та К. сердито тупнув ногою, і селянин відійшов і без сільнички. Справді, К. легко було роздратувати, хоча б нацькувавши на нього цих селян: їхня вперта турбота здавалася йому гіршою, ніж замкненість інших, а крім того, й вони були замкнені, бо якби К. сів до їхнього столу, вони напевне б не лишилися сидіти там. Аби тут не було Варнави, він би зчинив бучу. Але й так грізно обернувся до них, і вони теж обернулися до нього. Та коли він побачив, як вони сиділи, кожен на своєму місці, не перемовляючись між собою жодним словом, наче їх ніщо не пов’язувало, крім того, що всі вони не зводили з нього очей, йому здалося, що вони не мають на думці нічого поганого, напосідаючи на нього, може, справді щось хочуть від нього, тільки не можуть сказати, що саме, а може,

[ На цій комі уривається переклад видатного Майстра українського перекладу — Євгена Поповича ].

(Переклав Євген Попович)

Роман «Замок» (1922) — останній, незакінчений роман Ф. Кафки. Це була третя спроба Кафки написати справді епічний твір. Проте і цю спробу, як і дві попередні, письменник вважав невдалою, тому в заповіті попросив Макса Брода знищити рукописи.

Роботі над романом передувала тривала пауза в писанні, тому настрій Кафки під час написання «Замку» був надзвичайно схвильований — він коливався між екстазом і повною зневірою (спершу Кафка навіть приховував від друзів написане). У цьому підсумковому романі присутні всі основні теми й конфлікти, які непокоїли письменника протягом життя.

Любий батьку, недавно ти спитав мене, чому я кажу, що боюся тебе. Як завжди, я не зміг нічого тобі відповісти — почасти саме зі страху перед тобою, а почасти через те, що пояснити цей страх неможливо, не вдаючись у численні подробиці, навести які в розмові було б досить важко. І коли тут я й пробую дати тобі відповідь на письмі, то вона однаково буде дуже неповна, позаяк навіть цієї хвилини, коли я пишу, на заваді мені стоїть страх перед тобою та його наслідки й позаяк сказати треба так багато, що це значно перевершує можливості моєї пам’яті й мого глузду.

На всю цю історію ти завжди дивився дуже просто, принаймні сам так казав і мені, й, не перебираючи, багатьом іншим людям. Ти це уявляв собі приблизно так: ціле життя ти працював у поті чола, віддаючи все дітям і насамперед мені, завдяки чому я «жив розкошуючи», мав цілковиту свободу вивчати, що мені заманеться, у мене не боліла голова про шматок хліба, а отже, й узагалі ні про що; за це ти вимагав не вдячності, ні — ціну «вдячності дітей» ти добре знаєш, — але принаймні хоч якого-небудь натяку на розуміння й співчуття; натомість я, скільки себе й пам'ятаю, втікав від тебе — до своєї кімнати, до книжок, до безглуздих ідей, до навіжених друзів; я ніколи не розмовляв з тобою відверто, у храм до тебе не ходив, у Франценбаді жодного разу тебе не навідував і взагалі ніколи не виявляв родинних почуттів, не цікавився крамницею й рештою твоїх справ, накинув тобі фабрику, а потім тебе облишив, підтримував Отлу в її впертості, задля друзів я роблю все, а задля тебе ніколи й пальцем не поворухнув (навіть жодного разу не приніс тобі квитка до театру). Якщо ти узагальниш свої міркування про мене, то виявиться, що докоряєш ти мені не за непорядність чи зло (крім, хіба що, мого останнього наміру одружитись), а за мою холодність, відчуженість, невдячність. До того ж докоряєш так, немовби в усьому цьому винен я, немовби одним поворотом керма я міг би спрямувати все іншим шляхом, тоді як твоєї провини тут нема жодної, хіба лиш та, що ти був до мене надто добрий.