Люсі Монтгомері - Енн із Ейвонлі

— Сен-Клер, ти спізнився на півгодини, — холодно завважила Енн. — Чому?

— Даруйте, панно Ширлі, мусив помогти мамі готувати пудинг, бо до обіду ми чекаємо гостей, а Клариса-Ельміра захворіла, — відповів Сен-Клер шанобливо, та все ж його слова викликали загальні веселощі.

— Сядь на місце й розв’яжи за це шість задач із вісімдесят четвертої сторінки підручника, — веліла Енн. Сен-Клер глянув на неї, вражений цим новим тоном, та все ж слухняно пройшов до своєї парти й витяг грифельну дошку. Тоді крадькома передав Джо Слоуну пакунок через прохід. Це помітила Енн і зробила щодо вмісту пакунка поспішний, фатальний висновок.

Віднедавна стара пані Слоун, бажаючи збільшити свої скромні доходи, почала пекти й продавати горіхові тістечка, що от уже кілька тижнів невтомно спокушали всіх ейвонлійських хлопчаків і завдавали Енн величенького клопоту. Ледь не всі кишенькові гроші лишали учні в пані Слоун дорогою до школи, приносили тістечка із собою, їли самі й пригощали інших. Якось Енн застерегла, що всі тістечка, які вони принесуть до класу, будуть конфісковані — і ось Сен-Клер передає сусідові пакунок у біло-блакитному смугастому папері, в який загортає свої ласощі пані Слоун, просто в неї на очах!

— Джозефе, — упівголоса мовила Енн, — іди-но сюди й принеси пакунок.

Наляканий і збентежений Джо слухняно поплентався до неї. Цей малий гладунець завжди шарівся й затинався зі страху. Тієї ж миті обличчя його аж паленіло провиною.

— Кинь у грубу, — звеліла Енн.

Джо страшенно розгубився.

— Д-д-даруйте, па… па… панно… — почав він.

— Джозефе, роби, що я кажу й не переч.

— Але, па… па… панно Ширлі, ц-ц-це… — розпачливо зашепотів Джо.

— Джозефе, ти будеш слухатися чи ні? — сердито запитала Енн.

Навіть зухваліший і сміливіший хлопчисько, аніж Джо Слоун, був би настрашений її лютим голосом і загрозливим блиском очей. То була геть інша Енн, якої ще не бачив ніхто з її учнів. Джо, страдницьки зиркнувши на Сен-Клера, підійшов до грубки, відчинив великі квадратні дверцята й укинув біло-блакитний пакунок усередину, перш ніж Сен-Клер, зірвавшись на рівні ноги, встиг промовити бодай слово. Тоді відскочив назад — і саме вчасно.

Кілька секунд нажахані школярі та їхня вчителька не могли зрозуміти, що відбувається — землетрус чи виверження вулкану. Безневинний пакунок, який необачна Енн прийняла за тістечка пані Слоун, виявився в’язанкою феєрверків, котру Воррен Слоун купив у місті на прохання Сен-Клерового батька, що збирався того дня святкувати свій день народження. Тепер же ті феєрверки вибухали з оглушливим шумом, вистрибували із дверцят грубки, шалено розлітаючись класом, тріскочучи й розсипаючи іскри. Енн, пополотніла від жаху, впала на стілець, дівчата із криками поховалися під парти. Переляканий Джо Слоун не міг навіть ворухнутися, Сен-Клер гойдався вперед і назад у проході, не в змозі стримати регіт. Пріллі Роджерсон зомліла, а Анетта Белл істерично розридалася.

Здавалося, доки згас останній феєрверк, минула ціла вічність, хоч насправді — лише кілька хвилин. Врешті-решт Енн, оговтавшись, розчахнула вікна й двері, щоб випустити ядучий дим, що заповнив усю кімнату. Потім допомогла дівчатам винести непритомну Пріллі на ґанок, де Барбара Шоу у відчайдушному прагненні бути корисною вилила їй на лице та плечі майже піввідра холодної води, перш ніж хтось устиг її зупинити.

За хвилину в класі запанувала тиша — але то була тиша важка й гнітюча. Усі бачили, що навіть вибух не розігнав свинцевих хмар на душі вчительки. Ніхто, окрім Ентоні Пая, не зважувався муркнути бодай слово. Нед Клей, що зненацька рипнув олівцем, розв’язуючи задачу, впіймав на собі погляд Енн і запрагнув негайно провалитися під землю. На уроці географії учням паморочилося від швидкості, з якою вона ганяла їх континентами. Граматичний розбір речень на уроці мови здійснювався не на життя, а на смерть, а Честер Слоун, котрий написав слово «віддалений» із двома «н», відчував, що ніколи не спокутує цієї ганьби — ані в цьому світі, ані в прийдешньому.

Енн розуміла, що виставила себе на посміховисько, і що надвечір з неї реготатимуть ледь не в усіх ейвонлійських родинах, та це лише розбурхало її лють. Якби ж то настрій у неї був спокійніший — тоді б вона щиро посміялася із себе, проте зараз це видавалося неможливим, отож Енн із крижаною зневагою відганяла такі думки.

Після обідньої перерви, коли вона повернулася до школи, усі діти звично сиділи на своїх місцях, посхилявши голови над книжками — усі, окрім Ентоні Пая. Чорними очима, у яких проблискували цікавість і глузування, він зиркав з-над підручника на Енн. Вона ж висунула шухлядку, щоб сягнути по крейду, аж раптом з-під самої руки їй вискочила прудка мишка, жваво пробігла по столі й зістрибнула на підлогу.