Люсі Монтгомері - Енн у Домі Мрії

Раптом він підвівся й поклав одну руку на голову Леслі, а другу — на голову Енн.

— Дві добрі, милі жінки, — мовив він. — Чесні, надійні, віддані. Ваші чоловіки хвалитимуть вас при брамі, ваші діти виростуть і назвуть вас благословенними в прийдешні літа.

Незвична врочистість була в цій маленькій сцені. Енн і Леслі вклонилися, мовби одержуючи благословення. Гілберт зненацька провів долонею по очах. Оуен Форд сидів захоплений, як ніби споглядав неземне видіння. Кілька хвилин усі мовчали. Дім Мрії додав іще одну важливу, незабутню мить до своєї низки спогадів.

— А тепер я мушу йти, — зрештою сказав капітан Джим. Мовби неохоче взявши капелюха, він поволі озирнув кімнату. — Добраніч вам усім.

Енн, заскочена й налякана незвичним смутком його прощального побажання, кинулася за ним до дверей.

— Ми чекатимемо на вас, капітане Джим! — гукнула вона, коли він вийшов із хвіртки між двома соснами.

— Неодмінно! — весело озвався він. Але того вечора капітан Джим сидів біля старого каміна в маленькому будиночку востаннє.

Енн неквапно повернулася до вітальні.

— Так гірко… гірко думати, що він вертається сам на той мис, де ніхто не зустріне його, — проказала вона.

— Капітан Джим — таке приємне товариство для інших, що неможливо уявити, щоб він не був приємним товариством і для себе самого, — відповів Оуен. — Та йому справді часом, напевно, самотньо. Нині в нім було щось від провидця — він говорив, як той, кому небом дано передбачити. Але мені теж уже час іти.

Енн і Гілберт непомітно вислизнули геть, проте, коли Оуен пішов, Енн повернулася до вітальні, де біля каміна досі стояла Леслі.

— О, Леслі, я знаю… і я така рада за тебе, мила, — мовила вона, обіймаючи подругу.

— Енн, моє щастя лякає мене, — прошепотіла Леслі. — Воно здається завеликим, щоб бути справжнім… я боюся говорити про нього… навіть думати. Я боюся, що це — тільки ще одна мрія цього Дому Мрії, і вона розвіється, коли я покину його.

— Ні, ти його не покинеш… доки Оуен забере тебе. Ти лишишся з нами до того дня. Невже ти думаєш, наче я дозволю тобі піти знову в той сумний і порожній будинок?

— Дякую, люба. Я збиралася запитати, чи можна мені лишитися. Я не хотіла повертатися туди — це було б ніби повернення до нескінченного безпросвітку й холоду колишнього життя. Енн, якою подругою стала ти для мене — «добра жінка, чесна, надійна, віддана» — так описав тебе капітан Джим.

— Він сказав не «жінка», а «жінки», — усміхнулася Енн. — Можливо, капітан Джим бачить нас обох крізь рожеві окуляри любові. Та ми можемо принаймні спробувати виправдати його віру в нас.

— Пригадуєш, Енн, — замислено мовила Леслі, — як того вечора, коли ми вперше розмовляли там, на скелях, я сказала, що ненавиджу свою вроду? Тоді я ненавиділа її… справді. Я думала, що Дік ніколи не звернув би на мене уваги, якби я була негарна. Я ненавиділа свою вроду, бо вона привабила його, але тепер… тепер я рада, що вродлива. Адже це все, що я можу дати Оуенові — його артистична натура черпатиме натхнення в моїй вроді, і я відчуватиму, що прийшла в його життя не з порожніми руками.

— Так, Оуен захоплений твоєю вродою. Хіба може бути інакше? Але із твого боку, Леслі, нерозумно вважати, наче це — все, що ти даєш йому. Я не пояснюватиму нічого — він сам тобі скаже про це. А тепер я мушу замкнути двері. Я чекала, що Сьюзен повернеться нині, але вона чомусь не прийшла.

— Я тут, пані Блайт, дорогенька, — мовила Сьюзен, зненацька надходячи з кухні, — і засапана, як хортиця. Далеченько із Глена сюди пішки тюпати.

— Рада бачити вас, Сьюзен. Як почувається ваша сестра?

— Вона вже може сидіти, та звісно, поки що не ходить. Ну, але тепер вона й без мене дасть раду, бо до неї приїхала донька. Ох, я скажу вам по правді, добре знов бути тут, пані Блайт, дорогенька. У Матильди зламана нога, але язик цілісінький. Вона кого завгодно забалакає до смерті, хоч і прикро казати таке про рідну сестру. Вона завжди була страшною цокотухою, пані Блайт, дорогенька, а проте саме вона першою в нашій сім’ї віддалася. Їй не надто подобався Джеймс Клоу, та вона нізащо не хотіла його скривдити. Не те, щоб Джеймс був кепським чоловіком… єдина вада в ньому, як на мене, — це те, що передобідню молитву він завжди читає з таким пекельним стогоном, що в мене, пані Блайт, дорогенька, від цього геть зникає апетит. До речі, про заміжжя, пані Блайт, дорогенька, — чи правда те, що Корнелія Брайант віддається за Маршала Еліота?

— Свята правда, Сьюзен.