Люсі Монтгомері - Енн у Домі Мрії

Енн і Гілберт мовчали. Якби панна Корнелія заявила про свій намір піти до гавані й утопитися, вони могли би повірити в це — але не в те, що вона може вийти заміж. Тому вони чекали. Звісно ж, панна Корнелія обмовилася.

— Бачу, ви обоє ошелешені, — мовила панна Корнелія з лукавим вогником в очах. Тепер, коли тривожна мить зізнання була позаду, панна Корнелія знову стала сама собою. — Ви думаєте, я занадто молода й недосвідчена для подружнього життя?

— Знаєте… це… доволі несподівана звістка, — відповів Гілберт, намагаючись опанувати себе. — Я багато разів чув, як ви казали, що не вийшли б за найкращого у світі чоловіка.

— Я й не виходжу за найкращого, — незворушно мовила панна Корнелія. — Маршал Еліот далеко не найкращий.

— Ви виходите за Маршала Еліота? — вигукнула Енн, знову спромагаючись заговорити, вражена цією другою несподіванкою.

— Так. Усі ці двадцять років я могла вийти за нього будь-якої миті, якби лише пальцем кивнула. Та ви ж не думаєте, наче я пішла б до церкви з тією живою копицею сіна?

— Ми, звісно, дуже раді й бажаємо вам усілякого щастя, — розгублено й невиразно промимрила Енн. Вона не була готова до цього. Їй і на думку не спадало, що колись вона вітатиме панну Корнелію з нагоди заручин.

— Дякую. Я знала, що ви будете раді, — відказала панна Корнелія. — Ви перші з моїх друзів, кому я розповіла про це.

— Шкода, що ми втратимо вас як сусідку, мила панно Корнеліє, — мовила Енн, стаючи дещо сумною й сентиментальною.

— Е, ні, — несентиментально відрубала панна Корнелія. — Невже ви гадали, що я поїду на той бік затоки, жити поміж усіх цих Мак-Алістерів, Еліотів та Крофордів? «Від зарозумілості Еліотів, пихи Мак-Алістерів та марнославства Крофордів спаси нас, Господи». Маршал переїздить до мене. Я втомилася від наймитів. Останній, Джим Гастінгс, якого я взяла на це літо, найгірший з усіх. Він кого завгодно до заміжжя доведе. Уявіть собі — учора перекинув маслоробку й розлив на землю велике цебро вершків. І навіть нітрохи не збентежився! Тільки зареготав, як недоумок, та й каже, що вершки, мовляв, корисні для ґрунту. Хіба не типовий чоловік? Я відповіла йому, що не маю звички вдобрювати своє подвір’я вершками.

— Що ж, панно Корнеліє, я теж бажаю вам усілякого щастя, — серйозно мовив Гілберт, — проте, — додав він, неспроможний устояти перед спокусою піддражнити панну Корнелію, попри благальний погляд Енн, — боюся, пора вашої незалежності скінчена. Як ви знаєте, Маршал Еліот дуже рішучий і несхитний.

— Я люблю наполегливих чоловіків, — відказала панна Корнелія. — Еймос Грант, що колись ходив за мною, був геть інакший. Справжній тобі флюгер. Скочив одного разу в ставок, щоб утопитися, а тоді передумав і виплив. Хіба не типовий чоловік? Маршал виявився би рішучим і втопився б до кінця.

— А ще кажуть, наче він гнівливий, — вів далі Гілберт.

— Інакше він не був би Еліотом. Я рада, що він такий. Цікаво буде часом роздратувати його. Зазвичай гнівливий чоловік багато що може зробити, коли надійде мить каяття. Але з тим, хто завжди погідний і незворушний, нічого не можна вдіяти.

— Як ви знаєте, панно Корнеліє, він ліберал.

— Так, — доволі сумно визнала панна Корнелія, — і немає ніяких надій зробити з нього консерватора. Але він бодай пресвітеріанин, тож доведеться мені втішитися цим.

— Ви вийшли б за нього, якби він був методистом, панно Корнеліє?

— Нізащо. Політика — для цього світу, але релігія — для обох.

— І ви, панно Корнеліє, можете все-таки стати вдовою.

— Ні. Маршал переживе мене. Еліоти живуть довго, на відміну від Брайантів.

— Коли ви одружитеся? — запитала Енн.

— Через місяць. Моя весільна сукня буде з темно-синього шовку. І я хотіла запитати вас, Енн, рибонько, — як ви гадаєте, чи доречно буде надіти серпанок із таким вбранням? Я завжди міркувала, що хотіла б надіти серпанок, якби колись надумала віддатися. Маршал каже, щоби я наділа, коли хочу. Хіба не типовий чоловік?

— Чому б і справді не надіти, якщо ви цього хочете? — запитала Енн.

— Бо так чи так, кожен воліє не відрізнятися від інших, — мовила панна Корнелія, не схожа геть ні на кого у світі. — Як я вже сказала, мені хотілося б надіти серпанок. Та, можливо, його не годиться вбирати із жодною іншою сукнею, окрім білої? Енн, рибонько, що ви мені порадите? Я зроблю так, як ви скажете.

— Я думаю, що зазвичай серпанок надівають з білою сукнею, — визнала Енн, — та це лише умовності, і я згодна з паном Еліотом. Я не бачу жодних причин відмовлятися від серпанку, якщо ви хочете його мати.