Ернест Хемінгуей - Прощавай, зброє. Старий і море. Оповідання

Згодом, спустившись до міста, я знову дивився, як падає сніг, — з вікна дому розпусти, того, що для офіцерів, де я сидів з товаришем перед пляшкою асті та двома склянками; і, попиваючи вино та спостерігаючи, як повільно й важко падає сніг, ми розуміли, що цього року більш нічого не буде. Гір вище по річці не взято; так само не взято жодної гори й по той бік річки. Усе те лишилося на наступний рік. Мій товариш побачив за вікном полкового священика, що був нашим сусідом по столу в офіцерській їдальні,— той ішов вулицею, обережно ступаючи по розталі,— і постукав у шибку, щоб привернути його увагу. Священик звів очі. Побачивши нас, він усміхнувся. Мій товариш зробив йому знак зайти до нас. Священик похитав головою і рушив далі. Того вечора у їдальні, коли докінчили спагетті,— всі їли їх швидко й дуже пильно, піднімаючи на виделці, аж поки кінці зависали в повітрі, а тоді спускаючи до рота або ж підчіплюючи з тарілки та без упину всмоктуючи, і запивали вином з обплетеного соломою галонового бутля, що погойдувався, підвішений у дротяній сітці, і досить було наважити пальцем на шийку, як до склянки, що її ви тримали в тій самий руці, починало литися вино — ясно-червоне, терпке й добре на смак; отож, коли докінчили спагетті, капітан заходився підкушувати священика.

Священик був молодий і легко червонів; він носив таку саму форму, як усі ми, тільки над лівою нагрудною кишенею його сірого френча був нашитий темно-червоний оксамитовий хрест. Капітан говорив каліченою італійською мовою — задля мене, гадаючи, мабуть, що так я все зрозумію і нічого не пропущу.

— Священик сьогодні з дівчатка, — сказав капітан, переводячи погляд із священика на мене.

Священик усміхнувся, почервонів і похитав головою. Капітан часто збиткувався з нього.

— Неправда? — спитав капітан. — Сьогодні я бачив священик з дівчатка.

— Ні,— сказав священик.

Решта офіцерів потішалися з того збиткування.

— Священик не з дівчатка, — провадив капітан. — Священик нікoли з дівчатка, — пояснив він мені. Тоді взяв мою склянку й наповнив її вином, увесь час пильно дивлячись на мене, та разом з тим не спускаючи з ока й священика. — Священик кожна ніч п'ять на один. — Усі за столом засміялися. — Ви зрозумів? Священик кожна ніч п'ять на один! — Він зробив промовистий жест рукою і голосно зареготав.

— Папа римський хоче, щоб у цій війні перемогли австріяки, — сказав майор. — Він любить Франца-Йосифа. Ото звідти й гроші. А я атеїст.

— Ви читали «Чорну свиню»? — запитав лейтенант. — Ось я вам дістану. Ця книжка похитнула мою віру.

— То брудна й непристойна книжка, — сказав священик. — Не вірю, що вона вам сподобалась.

— Дуже корисна книжка, — сказав лейтенант. — Там розказано, які вони є, ті святі отці. Вам сподобається, — мовив він до мене.

Я усміхнувся до священика; і він усміхнувсь мені у відповідь через освітлений свічкою стіл.

— Не читайте тієї книжки, — сказав він.

— Я вам неодмінно дістану, — пообіцяв лейтенант.

— Усі розумні люди — атеїсти, — мовив майор. — Я і в масонство не вірю.

— А от я вірю в масонство, — сказав лейтенант. — То благородна спілка.

Хтось увійшов, і, коли відчинилися двері, я побачив, як надворі падає сніг.

— Тепер, як випав сніг, наступу більш не буде, — мовив я.

— Звісно, що ні,— сказав майор. — Вам слід би взяти відпустку. Поїхати до Рима, Неаполя, Сіцілії…

— Йому треба відвідати Амальфі, — сказав лейтенант. — Я дам вам листа до моїх старих в Амальфі. Вони вас приймуть, як сина.

— Нехай їде до Палермо.

— Йому б поїхати на Капрі.

— Я хотів би, щоб ви побачили Абруцці й навідали моїх родичів у Капракотті,— обізвався священик.

— Ви тільки послухайте його! Абруцці! Та там же ще більше снігу, ніж тут. Навіщо йому бачити тих селюків! Нехай їде до осередків культури й цивілізації.

— Йому треба гарних дівчаток. Я дам вам кілька адрес у Неаполі. Прегарні молоденькі дівчатка — і всі під крильцем у матусь. Ха-ха-ха! — Капітан розтулив долоню, задерши великого пальця й розчепіривши решту, як ото роблять, коли показують живі тіні. На стіну впала тінь його руки. Він знову заговорив каліченою мовою: — Ви туди — отакий, — і показав на великий палець, — а назад — отакий, — торкнувсь мізинця.

Всі засміялися.

— Дивіться, — мовив капітан і знову випростав долоню. Знову полум'я свічки відкинуло на стіну обриси його руки. Він почав із задертого великого пальця і назвав по черзі всі п'ять: sotto-tenente (великий), tenente (вказівний), capitano (середній), maggiore (підмізинний), tenente-colonelo (мізинець) [1] Молодший лейтенант… лейтенант… капітан… майор… підполковник… (іт.). .— Ви туди — sotto-tenente! Ви назад — tenente-colonelo!