Мольєр - Комедії

Анжеліка (співає) .

Арган. Ого! Я й не думав, що моя дочка така вправна учениця; гляньте-бо, як співає з першого читання і не помиляється.

Клеант.

Моя коханая Філісо,

Невже ж та правда, що Тірсіса

Чекає щастя неземне,

Що в серці він твоїм живе?

Анжеліка.

О, критись більше не здолаю…

Тірсісе, я тебе кохаю!

Клеант.

О слово щастя, слово раю!

Ще раз скажи, ще раз промов,

Щоб я почув те слово знов…

Анжеліка.

Тірсісе, я тебе кохаю!

Клеант.

Ще раз, Філісо, ще, кохана…

Анжеліка.

Кохаю я…

Клеант.

О, безнастанно

Кажи, кажи… хоч сто разів,

Щоб чув я звук солодких слів!..

Анжеліка.

Вір, Тірсісе, я кохаю…

Я люблю тебе без краю!

Клеант.

О боги й королі, ви світ і всі народи

Під берлом маєте своїм, —

Не може щастя ваше зроду

Зрівнятися тепер з моїм!

Та думка темна серце крає:

Розрадника передчуваю…

Анжеліка.

О, він мені — як чорна хмара!

Ненавиджу його і я…

Його присутність — смерть моя!

Найтяжча кара!

Клеант.

Проте ваш батенько дає йому надію…

Анжеліка.

Ні, краще смерть собі я заподію,

А з нелюбом не стану під вінець.

Якщо не ти — життю кінець!

Арган. А що ж каже батько на все це?

Клеант. Він не каже нічого.

Арган. Та й дурний же той батько, що слухає таке безглузде базікання і нічого не каже!

Клеант (хоче співати далі) .

Моя кохана…

Арган. Ні, ні! Досить! Ця комедія дає дуже поганий приклад. Пастух Тірсіс — зухвалий хлопчисько, а пастушка Філіса — безсоромниця, якщо говорить такі речі в присутності свого батька. (До Анжеліки) . А покажіть-но мені ноти. Стривайте, стривайте, а де ж ті слова, що ви їх співали? Тут же самі тільки ноти.

Клеант. Хіба ж ви не знаєте, добродію, що останнім часом винайшли спосіб писати й слова нотними знаками?

Арган. Чудово! На все вам добре! Прощавайте, добродію! Ми б легко обійшлися і без вашої зухвалої опери.

Клеант. Я сподівався вас розважити…

Арган. Дурницями не розважають. А ось і моя дружина!

Арган. Кохана моя, ось син добродія Діафуаруса.

Тома Діафуарус. Пані, небо справедливо вчинило, настановивши вас за другу матір, бо з вашого обличчя видно…

Беліна. Добродію, я в захваті, що маю честь вітати вас у себе.

Тома Діафуарус. Бо з вашого обличчя видно… бо з вашого обличчя видно… Пані, ви мені перебили посеред фрази, і я забув, що далі…

Добродій Діафуарус. Тома, ви договорите іншим разом.

Арган. Друже мій, як шкода, що ви не прийшли сюди раніше.

Туанетта. Ах, пані! Ви багато втратили, пропустивши другого батька, статую Мемнона та квіточку, що зветься геліотропом!

Арган. Ну, донечко моя, тепер подайте руку цьому паничеві і заприсягніться, йому на вірність, як майбутньому вашому чоловікові.

Анжеліка. Тату!

Арган. Ну, що «тату»? Що там іще?

Анжеліка. Благаю вас, не поспішайте! Дайте нам принаймні хоч якийсь час, щоб познайомитись як слід; нехай у нас зародиться та взаємна прихильність, без якої не може бути Щасливого шлюбу.

Тома Діафуарус. Щодо мене, панно, то в мені вона вже зародилася, і мені нема чого довше чекати.

Анжеліка. Але я не поспішаю так, як ви, добродію, і повинна вам сказати, що ваші гарні якості ще не справили на мене великого враження.

Арган. О! Гаразд, гаразд, усе це встигне з’явитися свого часу, коли ви поберетеся.

Анжеліка. Ах, таточку, благаю вас, дайте мені час подумати! Шлюб — це пута, і їх не слід надівати силою на серце. Якщо цей добродій — людина. шляхетна, він і сам, звичайно, не захоче одружитися з дівчиною, що віддалася б йому не з своєї волі.

Тома Діафуарус. Nego consequentiam [7] Відкидаю наслідки (лат.) . , панно; я можу бути шляхетною людиною, а проте з подякою прийняти вас із рук вашого шановного батька.