Мольєр - Комедії

Анжеліка. Негідний спосіб — примусити кохати себе силою.

Тома Діафуарус. Нам відомо з книг, панно, що за давніх часів існував звичай викрадати наречених з рідної оселі для того, щоб не здавалося, що вони з власної волі потрапляють в обійми чоловіків.

Анжеліка. Давні часи, добродію, — то давні часи, а ми — люди сучасні. Прикидання — річ зовсім зайва за нашої доби, і, коли шлюб нам до серця, ми любісінько виходимо заміж і з власної охоти. Потерпіть трохи; якщо ви мене любите, добродію, ви повинні бажати всього того, чого бажаю і я.

Тома Діафуарус. Так, панно, але оскільки це не шкодитиме інтересам мого кохання…

Анжеліка. Але найвищий доказ кохання — це покора перед волею того, кого кохаєш.

Тома Діафуарус. Distinguo [8] Розрізняю (лат.) . , панно! У тому, що не стосується володіння коханою істотою, — concedo [9] Роблю поступку (лат.) . , але в тому, що стосується, — nego [10] Заперечую (лат.) . .

Туанетта (до Анжеліки) . Даремно сперечаєтесь. Цей добродій зовсім недавнечко закінчив школу, і вам за ним однаково не угнатися. Навіщо й справді опинатись і відмовлятись від слави зробитися членом медичного факультету?

Беліна. Чи не запав їй часом хтось у голову?

Анжеліка. А коли б і так, пані, повірте, що це цілком могли б дозволити і здоровий розум, і чеснота.

Арган. Нічого казати! Добру ж роль я в цьому граю!

Беліна. Коли б я була на вашому місці, мій друже, я б не силувала її виходити заміж; я знаю, що б я зробила.

Анжеліка. Я знаю, що ви хочете сказати, пані, знаю також і всю вашу добрість до мене; але, можливо, поради ваші не будуть такими вдалими, щоб їх послухатись.

Беліна. Звичайно, такі розумні й такі доброчесні дівчата, як ви, нехтують покорою й слухняністю перед волею своїх батьків. Це було добре за давніх часів.

Анжеліка. Обов’язок дочки має свої межі, пані. Ні розум, ні закони не вимагають від нас, щоб ми підкоряли йому все без винятку.

Беліна. Тобто ви тільки й думаєте про шлюб, але волієте вибрати собі чоловіка на свій смак.

Анжеліка. Якщо мій батько не хоче віддати мене за того, хто мені подобається, я благатиму його принаймні не силувати мене йти за того, кого я не можу кохати.

Арган. Панове, прошу пробачення за цю прикру сцену.

Анжеліка. У кожного, хто бере шлюб, є своя мета. Щодо мене, то я хочу мати чоловіка тільки для того, щоб ціле життя моє щиро й віддано його кохати; а через те, признаюся вам, я ставлюся до цього з певною обачністю. Є багато дівчат, які виходять заміж лише для того, щоб звільнитися від гніту своїх батьків, стати самостійними і робити все, що їм заманеться. А є й такі, шановна пані, що бачать у шлюбі лише комерційну угоду, що виходять заміж, сподіваючись одержати від чоловіка спадщину і розбагатіти після його смерті. Вони без усякого сорому перебігають від одного чоловіка до другого, щоб захопити якнайбільше добра. Такі особи, певна річ, не дуже перебирають, і їм однаково, за кого вийти заміж.

Беліна. Ви нині дуже красномовні! Хотіла б я тільки знати, що ви хочете цим сказати?

Анжеліка. Я, пані? Тільки те, що я сказала.

Беліна. Ви такі дурні, моя люба, що стаєте нестерпною.

Анжеліка. Ви, мабуть, бажаєте, пані, щоб я у відповідь казала вам нечемні речі? Але попереджаю вас, що я не зроблю вам цієї приємності.

Беліна. Ніщо не може зрівнятися з вашим зухвальством.

Анжеліка. Ні, пані, хоч би що ви казали.

Беліна. У вас якась безглузда гордість, якась нахабна самовпевненість, що примушує всіх тільки знизувати плечима.

Анжеліка. Хоч би що ви казали, пані, ви не виграєте нічого. Наперекір вам я зостануся розважною. А щоб ви перестали сподіватись, що доб’єтеся того, чого вам так хочеться, я звільняю вас від моєї присутності і залишаю вас.

Арган (до Анжеліки, що виходить) . Слухай, ти! Вибирай одне з двох: або за чотири дні ти станеш з оцим добродієм до шлюбу, або готуйся в монастир. (До Беліни) . Не турбуйтесь: я її приберу до рук.

Беліна. Мені дуже прикро, що я вас залишаю, мій хлопчику, але я маю пильну справу в місті. Я швидко повернуся.

Арган. Ідіть, моя кохана; та зайдіть до вашого нотаря, нехай він приготує те, про що ми говорили.