Болеслав Прус - Лялька

— Мамо, нащо той пан розбирає Мімі? Адже їй буде соромно…

Раптом вона зрозуміла, в чому річ, залилась слізьми і, уткнувши обличчя в сукню матері, закричала:

— Ой, мамо, нащо він її ріже?.. Їй же боляче!.. Мамо, я не хочу, щоб Мімі різали…

— Не плач, Гелюню, Мімі видужає і буде ще краща, — заспокоював її Вокульський, схвильований не менш за Гелюню.

Тим часом голова Мімі впала на папери. Суддя заглянув усередину і, подаючи голову ляльки баронесі, сказав:

— Ану, пані, прочитайте, що там написано?

Баронеса прикусила губу і мовчала.

— Ну, то нехай пан Марушевич прочитає вголос, що там написано. «Ян Мінцель і Станіслав Вокульський», — ледве видавив із себе Марушевич.

— Отже, не Jleccep?

— Ні.

Весь цей час служниця баронеси поводилась якось дивно: то червоніла, то блідла, то ховалась між лавами.

Суддя, що непомітно спостерігав за нею, раптом звернувся до неї:

— А тепер скажіть ви, що сталося з лялькою? Тільки говоріть правду, бо вам доведеться дати присягу.

Перелякана служниця схопилась за голову і швидко відповіла:

— Лялька розбилась, пане суддя…

— Ваша лялька, та, що була у пані Кшешовської?

— Та…

— Ну, гаразд, то розбилася ж тільки голова, а де решта?

— На горищі, пане суддя… Ой, що мені буде!

— Нічого вам не буде; гірше було б, якби ви не сказали правди. А ви, пані баронесо, чуєте, що сталося з вашою лялькою?

Баронеса низько схилила голову і схрестила на грудях руки, немов мучениця.

Суддя почав писати. Чоловік, що сидів у другому ряду (мабуть, той торговець рублями та качалками), звернувся до дами з червоним обличчям:

— А що, вкрала та дама? Бачите, як вам утерли носа! Ага?

— Аби личко гарне, то й від тюрми відкрутиться, — , промовила червона дама до своєї сусідки.

— А от ви не відкрутитесь, — пробурчав басовитий голос.

— Дурень!

— Сама дурепа!

— Тихо! — крикнув суддя.

Нам сказано було встати, і ми почули вирок, який цілком виправдував пані Ставську.

— А тепер, — сказав суддя пані Ставській, коли закінчив читати, — ви можете подати скаргу за наклеп.

Він вийшов у зал, потиснув руку пані Ставській і додав:

— Мені дуже прикро, що я мусив вас судити, і дуже приємно, що можу вас поздоровити.

Баронеса Кшешовська впала в істерику, а червонопика тітка мовила до своєї сусідки:

— На гарненьке личко й суддя ласий… Але що воно буде на страшному суді!.. — зітхнула вона.

— Холера! Богохульниця!.. — буркнув мужчина позад неї.

Ми почали виходити. Вокульський подав руку пані Ставській і пішов з нею попереду, а я обережно повів брудними сходами пані Місевичову.

— От бачите, я ж казала, що так буде, — запевняла мене стара дама, — а ви все не вірили…

— Я не вірив?

— Еге ж, ви ходили, немов з глини зліплений… Ісусе!

Маріє!.. А то що таке?..

Останній вигук стосувався немічного студента, який разом з своїм товаришем чекав коло воріт, мабуть, баронесу Кшешовську і, гадаючи, що то вона, удав мерця перед пані Місевичовою!.. Він одразу помітив свою помилку й так засоромився, що побіг уперед.

— Паткевич!.. Зачекай, уже йде… — гукнув пан Малеський.

— Хай тобі. чорт! — розсердився Паткевич. — Завжди ти мене компрометуєш.

Проте, почувши гомін у воротях, він повернувся і ще раз удав мерця… перед Вірським!..

Це вже остаточно збентежило студентів, вони посварились і пішли додому нарізно — кожен протилежним боком вулиці.

Та коли ми випередили їх на візниках, вони знову йшли разом і дуже галантно вклонились нам.

Тепер мені зрозуміло, чого я так докладно описував справу пані Ставської. А ось чому…

На світі є багато маловірів, та я й сам інколи стаю таким, і мене обсідають сумніви в існуванні провидіння божого. Частенько також, коли погано йдуть політичні справи або коли бачу страждання злидарів і тріумф мерзотників (якщо можна вжити такий вираз), я не раз думаю: «Старий дурню, Ігнаце Жецький! Ти думаєш, що династія Наполеонів знову повернеться на трон, що Вокульський вчинить щось надзвичайне, бо здібний, і буде щасливий, тому що чесний?! Ти гадаєш, дурню заплішений, що коли негідникам живеться добре, а чесним людям погано, то кінець кінцем злі будуть покарані, а добрі прославлені?.. Отак ти собі уявляєш? Ну, то й дурний, що так уявляєш! Нема на світі ніякого порядку, ніякої справедливості, тільки нещадна боротьба. Коли в цій боротьбі перемагають добрі, то буває добре, коли перемагають злі — буває зле. Але щоб існувала якась надприродна сила, яка допомагає тільки добрим, про це навіть і не думай. Люди — як те гнане вітром сухе листя: кине його на траву — лежить на траві, кине в болото — лежить у болоті…»