Болеслав Прус - Лялька

— Чи не могли б ви сказати ясніше? — нетерпляче спитав я.

— Чому б не сказати, тим більш, що всі вже це бачать, — відповів доктор. — Вокульський шаліє за нею, вона з ним дуже хитро кокетує, а поклонники… вичікують.

Це ж тільки подумати! — говорив далі Шуман, ходячи по кімнаті та чухаючи потилицю. — Поки у панни Ізабелли не було ні копійки, ні кандидата в женихи, жодна собака до них не заглядала. А як знайшовся Вокульський, багатий, з ім’ям і великими зв’язками, які навіть перебільшують, і навколо панни Ізабелли утворився такий рій більш чи менш дурних, підтоптаних та вродливих кавалерів, що крізь них і не протовпишся. І кожен зітхає, підкочує під лоба очі, нашіптує їй зворушливі слова та ніжно стискає в танці руку…

— А вона ж що?

— Пуста панна! — сказав доктор, махнувши рукою. — Замість гордувати тієї шушваллю, яка не раз її залишала, вона втішається їх товариством. Всі це бачать, а що найгірше — бачить сам Вокульський.

— То якого ж чорта він не покине її? Хто-хто, а вже він не дасть із себе глузувати.

Подали самовар. Шуман одіслав слугу і налив чай.

— Бачите, пане Жецький, — сказав він. — Вокульський, безумовно, покинув би її, аби міг реально оцінити становище. Була вчора на балу одна така хвилина, коли в нашому Стахові прокинувся лев. І коли він підійшов до панни Ізабелли, я готовий був заприсягти, що він скаже їй: «Прощайте, пані, я вже розгадав ваші карти й не дозволю ними себе обігравати!» Таке у нього було обличчя, коли пін до неї йшов. І що ж з того? Вона якось там глянула на нього, щось шепнула, потиснула руку, і мій Стах цілу ніч був такий щасливий, що… охоче пустив би собі кулю в лоб, аби не сподівався на другий погляд, шепіт і потиск руки… Не бачить, йолоп, що вона обдаровує такими самими ніжностями десяток інших, та ще й у більших дозах, ніж його.

— Що ж воно за жінка?

— Така, як сотні й тисячі інших! Гарна, розпещена, але бездушна. Тому що Вокульський має гроші і вплив, він може бути добрим чоловіком, звичайно, за браком ліпшого. Але полюбовників вона собі вибере таких, які більше їй пасують. А він — чи то в підвалі у Гопфера, чи то на сибірських рівнинах — так начинив себе Альдонами, Гражинами [127] Альдона і Гражина — героїні романтичних поем Адама Міцкевича «Конрад Валленрод» і «Гражина». , Марилями та іншими химерами, що вбачає в панні Ленцькій божество. Він не просто любить її, а божествить, готовий молитися на неї, впасти перед нею ниць… Прикре чекає його пробудження! Бо хоч він чистокровний романтик, але не наслідуватиме Міцкевича, який не тільки пробачив тій, котра насміялася з нього, але ще й тужив за нею після зради, навіть більше — обезсмертив її… Добра наука для наших дівчат: якщо хочеш прославитись, то зраджуй своїх иайпалкіших поклонників! Нам, полякам, судилось бути дурнями навіть у такій простій речі, як любов…

— Ви гадаєте, пане докторе, що Вокульський такий телепень? — спитав я, почуваючи, що кров закипає в мені, як під Вілагошем.

Шуман аж схопився з стільця.

— Та де в чорта!.. — закричав він. — Зараз він ще шаліє, поки може сказати собі: «А що, коли вона полюбить мене? А що, коли вона не така, як мені здається?..» Але якщо він не опам’ятається, помітивши, що вона глузує з нього, я… я перший, не будь я євреєм, плюнув би йому в очі… Такий чоловік, як він, може бути нещасливим, але не має права терпіти приниження…

Я давно вже не бачив Шумана таким роздратованим.

Він єврей з голови до п’ят, але надійний і чесний чоловік.

— Ну, — кажу йому, — заспокойтесь, пане доктор. У мене є для Стаха ліки.

І розказав йому все, що знав про пані Ставську, а закінчив так:

— Вмру, кажу вам, пане докторе, вмру або… одружу Стаха з пані Ставською. Ця жінка має розум і серце і за любов віддячить любов’ю, а йому такої й треба.

Шуман кивав головою і зводив угору брови.

— Ну що ж, спробуйте… На жаль, ліками проти туги за жінкою може бути тільки друга жінка. Хоча боюсь, що його вже пізно лікувати…

— Він сталевий чоловік, — зауважив я.

— Саме це й небезпечно, — відказав доктор. — В таких натурах трудно стерти щось записане і трудно склеїти те, що розкололось.

— Пані Ставська зробить це.

— Дай боже!

— І Стах буде щасливий.

— Ого!..

Я з великою полегкістю в душі попрощався з доктором.

Що там казати, я люблю пані Гелену, але задля Стаха… відмовлюсь від неї.

Аби тільки не пізно!

Але ні…

Другого дня опівдні в магазин вбіг Шуман; з його посмішок та з того, як він кусав губи, я зрозумів, що він чимось збентежений і настроєний іронічно.