Болеслав Прус - Лялька

— А ти подумав про те, що коли наш магазин перейде и єврейські руки, то кілька десятків євреїв дістануть добре оплачувану роботу, а кілька десятків наших її втратять?

— Це не моя вина, — роздратовано відповів Вокульський. — Не я винен, що ті, з ким я маю особисті стосунки, вимагають, аби я продав магазин. Правда, громадськість на цьому втратить, але ж громадськість цього й домагається.

— А моральний обов’язок?

— Який там обов’язок! — крикнув Стах. — Перед тими, хто мене називає визискувачем, чи перед тими, хто мене обкрадає? Виконаний обов’язок повинен давати людині щось взамін, бо інакше це була б жертва, якої ніхто від людини не має права вимагати. А що я дістаю взамін? Ненависть і наклеп від одних і зневагу від других. Сам скажи: чи є такі людські вади, яких не приписували б мені?

А за що? За те, що я здобув майно і дав можливість жити сотням людей.

— Наклепники є всюди.

— Але ніде нема їх стільки, як у нас. Десь в іншій країні такий, як я, чесний скоробагатько, мав би ворогів, але здобув би й заслужене визнання, яке компенсує кривди… А тут…

Він махнув рукою.

Я одним духом випив ще півсклянки араку для відваги.

Тим часом Стах, зачувши в сінях кроки, спинився коло дверей. Я догадався, що він все-таки чекає запрошення від князя.

В голові у мене вже шуміло, тому я наважився спитати:

— А хіба ті, для кого ти продаєш магазин, краще тебе оцінять?

— А, якщо таки оцінять? — сказав він, замислившись.

— І любитимуть тебе більше, ніж ті, кого ти залишаєш?

Він підбіг до мене й пильно подивився мені в вічі.

— А якщо таки любитимуть?

— Ти певний?

Стах упав на крісло.

— Не знаю… — прошепотів він. — Не знаю. Бо що є певного на цьому світі?

— А тобі ніколи не спадало на думку, — говорив я все сміливіше, — що тебе можуть не тільки визискувати та обманювати, а ще й висміювати та зневажати?.. Скажи, ніколи не думав про це? На світі все можливе, отож треба забезпечити себе якщо не від обману, то хоч би від смішного становища. К чорту! — закінчив я, стукнувши склянкою по столі. — Можна жертвувати собою, коли є за що, але не можна дозволяти, щоб з тебе робили попихача.

— А хто з мене робить попихача? — крикнув він, схоплюючись із крісла.

— Всі ті, хто не шанує тебе так, як ти того заслужив.

Я аж злякався своєї сміливості, але Вокульський не відповів. Він ліг на канапці і заклав руки за голову, що було у нього ознакою незвичайного хвилювання. Потім цілком спокійно почав говорити про справи в магазині.

Десь о дев’ятій відчинилися двері й увійшов лакей Вокульського.

— Лист від князя! — повідомив він.

Стах прикусив губу і, не встаючи, простягнув руку.

— Дай сюди, — промовив він. — І йди спати.

Слуга пішов. Стах повільно відкрив конверт, прочитав листа і, подерши його на дрібні клапті, кинув в грубку.

— Що там таке? — спитав я.

— Запрошення на завтрашній бал, — сухо відповів він.

— Що, не підеш?

— І не подумаю.

Я остовпів. Раптом мені прийшла в голову геніальна думка.

— Знаєш що? — запропонував я. — А може б, ми завтра пішли на вечір до пані Ставської?..

Він сів на канапці і з усмішкою відповів:

— А знаєш, це буде непогано!.. Вона дуже мила жінка, та й давно вже я там не був. Треба б принагідно послати тій малій кілька іграшок.

Крижана стіна, Що була постала між нами, розкололась.

До нас обох повернулась колишня щирість, і ми до півночі згадували минуле. Прощаючись, Стах сказав мені:

— Людина інколи дуріє, але потім знов береться за розум… Спасибі тобі; старий!

Лопну, а одружу його з пані Ставською!

В день балу у князя ні Стах, ні Шлангбаум не були в магазині. Я догадався, що вони оформляють продаж магазину.

В інших умовах така подія отруїла б мені настрій на цілий день. А сьогодні я навіть не думав про те, що наша фірма зникне і на ній з’явиться єврейська вивіска. Що мені магазин! Аби Стах був щасливий або хоч позбувся своєї журби. Хай би завалився світ, а я мушу одружити йога!..

Вранці я послав пані Ставській записочку, в якій повідомив, що сьогодні ввечері ми з Вокульським прийдемо до неї на чай. До записки я насмілився додати коробку іграшок для Гелюні. В коробці був ліс із звірами, меблі для ляльки, маленький сервіз і мідний самоварчик. Всього товару разом з упаковкою на 13 карбованців 60 копійок.

Треба буде ще придумати щось для пані Місевичової.

Таким чином з бабусі і внучки я зроблю обценьки і так ними стисну серце прекрасної мами, що вона капітулює ще до дня святого Яна. (Ой, хай тобі чорт! А чоловік за кордоном?.. Але що там чоловік, нехай би був стерігся… Зрештою, за якихось десять тисяч карбованців ми дістанемо розвід з відсутнім і, напевне, вже не живим чоловіком).