Array Сборник - Історія України очима письменників

– Замовкніть! Нумо замовкніть усі! Зараз я доведу все, що потрібно.

Гамір одразу стих, тоді варяг заговорив знов:

– Слухайте всі! Я – Хельґ Орвард, високородний ярл і близький родич конунга Рюрика, володаря ладозького і князя новгородського. Я прибув сюди, до Києва-міста, щоб навести лад у склавинських землях та викрити самозванця Хьоскульда Нерішучого, який багато років тому не виконав волю свого володаря, підступно вбив вашого тутешнього князя, незаконно зайняв його стіл і сидів на ньому донині.

– Що-о-о?! Ти що верзеш, варяже?! – обурився Осколд. Проте анітрохи не розгубившись, вусатий здоровань, який назвався Хельґом Орвардом, недобре розсміявся і прорипів:

– Що, Хьоскульде, боїшся правди?! А ось поглянь-но в очі справжньому нащадку конунга Рюрика і повтори те саме…

Хельґ Орвард зробив крок назад, щоб вивести з натовпу варягів малолітнього хлопчика.

– Ось, Хьоскульде, подивись на Інґвара – справжнього нащадка конунга Рюрика, якому він заповів княжити у Києві-місті. А доки княжич Інґвар не досягнув повних літ чоловіка, управляти замість нього і від його імені стану я – шляхетний ярл Хельґ Орвард!

– Та як ти смієш, варяже?! – знов обурився Осколд. – Я тут княжу, бо я є спадкоємцем Кия – найпершого з князів земель подніпровських…

– Ти самозванець Хьоскульд Нерішучий… – загорлав вусатий здоровань, але цієї миті їхню словесну суперечку знов перекрили крики збудженого натовпу русичів:

– Докази!!! Доведи правдивість своїх слів, варяже!!! Кажи негайно всю правду, інакше сулиці божих охоронців полетять у тебе і твоїх бродяг-вояків!..

Знову Хельґ Орвард здійняв над головою меч і знов заговорив, коли галас потроху вщухнув:

– Склавини, слухайте уважно. Багато-багато років тому брат моєї покійної дружини – конунг Рюрик послав одного зі своїх людей – Хьоскульда Нерішучого походом у ромейські землі. Але той похід по дорозі на південь спіткали суцільні невдачі: у декількох сутичках з місцевими племенами нездара згубив усе своє військо. Повернутися назад до конунга Рюрика Хьоскульд не міг – бо володар неодмінно наказав би скарати на горло боягуза й невдаху, який зганьбив усіх хоробрих вікінгів.

Мабуть, Хьоскульд Нерішучий безславно згинув би посеред боліт, але зла доля розпорядилася по-своєму: боягуз зустрів склавинського князя Осколда, який саме вертався додому після вдалого походу до землі ромейської – саме звідти, куди так і не потрапив Хьоскульд Нерішучий.

І тут з'ясувалося щось неймовірне: виявляється, склавинський князь Осколд і найбільший боягуз серед славетних північних воїнів напрочуд схожі ззовні, як і їхні імена! Спочатку це дуже розвеселило склавинського князя, та коли насамкінець, вступивши у лиховісну змову з княжим воєводою Діром…

– Що-о-о?!

Тепер почутим обурився вже Дір, та здоровань у відповідь зірвався на шалений крик:

– А те, що чуєш, зраднику!!! Це ти змовився з невдахою Хьоскульдом Нерішучим!!! Це ви вдвох таємно зарізали склавинського князя Осколда, а потім запевнили склавинських дружинників, що князеві зле, він потребує тривалого відпочинку, після чого самозванець Хьоскульд аж півтора місяці прожив у княжому наметі, а коли нарешті вийшов до війська, то дружинники ледь упізнали свого князя!!! Воно й не дивно, адже…

– Брешеш!!! Не було такого!!! – несамовито гукнув Дір, й Осколд негайно підтримав вірного воєводу:

– Звісно, не було, бо це…

– А хто може підтвердити, що нічого такого не було?! – хитро спитав Хельґ Орвард.

– Я можу підтвердити!!! – відчайдушно гаркнув князь.

– І я можу!!! – гукнув воєвода.

– Хто іще?…

Осколд і Дір тільки-но збиралися щось заперечити, як раптом почали безпорадно озиратися на всі боки. Справді, обидва безпідставно звинувачувані тільки тепер з наростаючим переляком уторопали, що сьогодні їх супроводжують… лише молоді гридні, серед яких немає жодного старого вояка!!! Немає тих, хто разом з ними брав участь у давніх походах, хто пам'ятав початок княжіння Осколда!..

Старих вояків лишилось дуже мало: переважна частина їх загинула в останньому невдалому поході. Але ж дехто вцілів! Як же сталося, що жоден з них не супроводжував свого володаря на дніпровський притик?!

Між тим явно задоволений їхньою розгубленістю, варяг мовив, не надто приховуючи власне торжество:

– От бачите, чесні склавини?! Бачите, як заметушилися обидва змовники?! Бояться чути правду про себе…

Натовп погрозливо загомонів: русичам також не сподобалась розгубленість князя й воєводи. Треба було щось робити, причому негайно! Інакше…