Array Сборник - Історія України очима письменників

Коли ж задоволені результатами перемовин варяги у супроводі Дрожка нарешті полишили дім Перунового охоронця, Вишата обережно звернувся до Лютня:

– Послухай-но, чому ти сказав їм про Діра, але не про…

– А яким чином я, по-твоєму, мав учинити?

Дажбогів служитель не відповів, тож Лютень сумовито посміхнувся:

– Не можна аж надто довіряти цим варягам – от що скажу тобі, Вишато! А може, хтось із вас довіряє їм беззаперечно?…

Він прискіпливо оглянув решту волхвів, та всі мовчали – ані пари з вуст.

– Отож-бо! – кивнув Перунів служитель. – Якщо все піде, як ми домовилися, тоді самотужки цю дрібничку залагодимо, нічого варягам не скажемо: бо навіщо?! Якщо ж вони нас бодай у чомусь обдурять!..

І підібгавши губи, Лютень промимрив майже нерозбірливо:

– М'яко стелять лиходії варяги. Ой, занадто вже м'яко!..

Днина видалася по-літньому ясною й сонячною. Водночас спека, що дошкуляла жителям Києва-міста весь минулий тиждень, явно пішла на спад. Що ж, це добре!..

Вчора під вечір до княжого терема завітав посланець від варязьких гостей, лодії яких минулої п'ятниці підпливли до дніпровського притику. Після коротких перемовин з вартовими його допустили до гридниці. [32] [xxxii] Приміщення для дружинників, які безпосередньо охороняли княжий терем. Коли Осколд вийшов туди, посланець передав князеві не надто розкішне, але доволі пристойне приношення (мішечок з новгородськими срібними монетами та кольчужну сорочку з накладними нагрудними пластинами, прикрашеними витіюватою срібною насічкою) і, трохи перекручуючи слова, мовив:

– Наш ватажок – славетний купець Ольґ не зміг з'явитися перед тобою, княже, особисто, бо почувається трохи зле: захворів у дорозі. Тому славетний Ольґ просить вибачити його, прийняти на знак вибачення ці скромні дарунки, а також запрошує відвідати наші лодії завтра. Коли прийдеш на притик, ми нагородимо тебе, як належить нагороджувати князя.

– Дякую тобі, гостю, – відповів Осколд доволі зверхньо, – але дарунки, що ви вважаєте достойними мого княжого стану, можете надіслати на мій двір. Мені зовсім не обов'язково іхати на притик, щоб отримати їх з рук вашого ватажка…

Правду кажучи, князеві не надто сподобався цей розподіл купецького приношення на дві частини – бідну й багату. Невже не можна було подарувати все й одразу?! Що за примха така: просити його, Києвого нащадка Осколда, особисто прибути на лодію до іноземних гостей?! Нібито правителю Русі більш нема чим зайнятися, ніж панькатися з кожним мандрівником, який пропливає Дніпром від варягів до греків…

– Окрім достойних князя приношень, славетний Ольґ має повідомити особисто тобі однудуже-дуже важливу новину, яку привіз від самого нашого князя Рюрика.

– А хіба ти не можеш її повідомити?

– Новина ця настільки важлива і потаємна водночас, що славетний Ольґ не ризикнув довірити її навіть мені, своєму особистому посланцеві!

Молодий (навіть безбородий, з ріденькими вусиками, що ледь пробивалися над верхньою губою) варязький гість шанобливо вклонився і додав, смиренно втупившись у дошки підлоги:

– Не гнівайся, княже, будь ласка…

Осколд схилив підборіддя на зчеплені пальці рук і надовго замислився. Звісно, його особиста поїздка на дніпровський притик до варязьких гостей стане вчинком, недостойним правителя Русі.

З іншого ж боку, буквально щойно – всього лише вранці, під час найбільш урочистого за весь тиждень недільного богослужіння єпископ Михаїл прочитав у церкві Святого Миколая проповідь на тему смирення. Сенс проповіді зводився до того, що коли Всемогутній Бог посилає чадам своїм випробування, їх необхідно приймати з радістю та вдячністю. Саме так Ісус Христос прийняв свою долю – смерть на голгофському хресті заради спасіння всього людства. Отже, якщо будь-кому з мирян (хай навіть самому князеві!) потрібно буде в чомусь принизитися, ця духовна жертва не перебільшить покаянну жертву Сина Божого. А тому цю жертву необхідно принести – бодай заради утихомирення такої огидної диявольської виразки, як гординя!..

І от тепер у словах варязького посланця Осколд уловив несподіване перегукування з мотивами недільної проповіді. Цікаво, чим іще можна пояснити настільки дивний збіг, як не промислом Божим?! Йому, руському князеві древнього Києва-міста, пропонують принизитися до подорожування на дніпровський притик. Його єство, сповнене гордині, щосили протестує. Що ж, от і видається слушна нагода приборкати, розіп'яти у власній душі (як висловився б єпископ Михаїл, розіп'яти поруч із Сином Божим) цей огидний дарунок духа нечистого – непомірно роздуту пиху, замішану на гордині й щедро здобрену самолюбством… і навіть самозакоханістю!