Array Сборник - Історія України очима письменників

Отже, вирішено: він прийме запрошення варязьких гостей і завтрашнім ранком приїде до них на дніпровський притик.

– Гаразд, можеш передати своєму ватажку Ольґові, щоб завтра чекав на мене і приготував приношення, достойне князя могутньої Руської землі, – мовив Осколд, коли присутні у гридниці дружинники почали обережно виявляти ознаки стурбованості надто довгим мовчанням. Молодий варязький купець шанобливо вклонився і, не проронивши більше ані звуку, вийшов геть.

Як сказано, так і зроблено: завершивши усі найнеобхідніші вранішні справи, Осколд наказав осідлати коня, щоб спуститися Боричевим узвозом [33] [xxxiii] Нині Андріївський узвіз Києва. з княжого міста вниз на Поділ і далі – на дніпровський притик. Його супроводжував відданий воєвода Дір, якому князь вирішив подати приклад утихомирення власної гордині.

І треба ж такому статися: перед самісіньким від'їздом на княжий двір прибіг захеканий посланець єпископа Михаїла з дуже дивним попередженням! Мовляв, сьогодні вночі його святості наснився тривожний сон. Буцімто з небес і на княжий двір, і на церкву Святого Миколая, і навіть на єпископське подвір'я пролилися замість звичайного дощу потоки бруду й нечистот, а замість граду з криваво-червоних хмар на землю падали драні шматки живого, ще теплого м'яса і клапті шкіри! Князь же Осколд особисто виловлював з брунатних потоків ще тепле м'ясо, їв сирим і запрошував скуштувати цю огидну страву всіх наближених до себе людей, включаючи самого єпископа Михаїла!!!

Отакий дивний, дивний сон…

– Лишайся вдома, княже! Сиди й молися, молися невпинно до самої темної ночі, бо інакше лихо спіткає і тебе, і всіх нас, – благав переляканий єпископський посланець, вчепившись за стремено княжого коня. Втім, Осколд виявив повну рішучість здійснити задумане, бо відіпхнув ченця геть влучним ударом черевика у плече і мовив зневажливо:

– Єпископові варто пригадати його ж власні настанови щодо отаких снів, так і передаси йому! – ляснув долонею по шиї коня. Слідом за князем подвір'я полишили воєвода й десяток піших гриднів. [34] [xxxiv] Особисті охоронці князя.

– Що скажеш на все це? – звернувся Осколд до Діра. Той лише плечем пересмикнув, але промовчав. І про всяк випадок, трохи притримав вудила свого коня, щоб їхати позаду, а не поруч із володарем. Зрозумівши, що воєвода намагається таким чином уникнути неприємної розмови, князь лише невесело зітхнув.

Ні, справді, що за нісенітниці?! Навряд чи можна було порахувати, скільки спасенних проповідей, де нещадно викривалися облудники-волхви, підступні віщуни, ворожки, тлумачники сновидінь та інші огидні Богові грішники, прочитав Михаїл за час існування своєї єпархії. І при цьому час від часу сам же єпископ дозволяв собі заявляти про той чи інший «віщий» сон, нібито навіяний особисто йому Всевишнім!!!

Таке сталося, зокрема, напередодні останнього Осколдового походу на греків. Щоправда, тоді пророцтво Михаїла незбагненним чином справдилося… Звісно ж, повернувшись додому з жалюгідними рештками дружини, князь запитав єпископа, чому очільник Руської церкви має можливість бачити віщі сни від Бога, тоді як сновидінням віщунів і тлумачників вірити не можна в жодному разі?

«Нічого дивного, княже! Адже слабка людина є немічною та грішною перед Богом, а тому Він у незбагненній милості Своїй іноді посилає любим чадам віщі сни, щоб ті знали: навіть у такий спосіб Боже Око дбає про обрану для спасіння паству…»

Такою була відповідь єпископа Михаїла. Втім, не можна сказати, що це пояснення вдовольнило Осколда. Швидше навпаки, роздратувало: адже скидалось на те, що служник Ісуса Христа просто намагався залишити за собою неподільне беззаперечне право впливати на князя у такий дієвий спосіб, як тлумачення сновидінь. Тільки й того!..

Все це Осколд висловив просто в обличчя Михаїлові, у відповідь же дістав першу розлогу проповідь щодо шкідливості людської гордині. Відтоді ця тема спливала в їхніх бесідах більш-менш постійно. Серцем князь розумів, що єпископ безперечно має рацію, викриваючи традиційну для володаря пиху й небажання остаточно коритися волі Церкви. Проте холодний розум щоразу підказував: якщо так піде й надалі, архіпастир почне беззастережно посилювати власний вплив на нього, як на правителя Русі. А от цього Осколд вже не міг допустити за жодних обставин!

Тому їхні суперечки дедалі загострювалися. Особливо після того, як князь узяв до себе в терем Відраду. Єпископ регулярно дорікав Осколдові, що, завівши коханку, той ганьбить добру пам'ять покійної княгині й загалом поводиться не краще від будь-якого правителя-поганця. Закликав володаря або одружитися з дівкою, або ж негайно відіслати її з княжого двору, попередньо навернувши у віру Христову.