Array Сборник - Історія України очима письменників

Між іншим, Осколд небезпідставно підозрював, що саме збереження Відрадою вірності богам предків особливо дратувало і продовжує дратувати Михаїла – тому він і шаленів, невпинно нагадуючи про гнів Божий на біблійного Соломона, численні дружини й наложниці якого продовжували вклонятися ідолам земель, з яких були привезені до царя. Й навіть туманно натякав, що сила-силенна нещасть уразять також і Русь, якщо тільки князь не схаменеться.

Либонь, витівку з черговим «віщим» сном єпископ також спрямував проти Відради. Адже його посланець-чернець щось торочив про «всіх наближених» до князя людей, яких Осколд уві сні також запрошував скуштувати сирого м'яса, що падало з криваво-червоних хмар разом з потоками бруду! Звісно ж, серед «наближених» першою була ця коханка-поганка, клята дівка без роду-племені… молоденька солоденька розпусниця, втіха майбутньої старості, що непомітно підкрадалася до князя…

Ось на що натякав Михаїл!!!

Безперечно, так воно й є.

Озирнувшись на Діра, кінь якого цокотів копитами дещо позаду, Осколд мовчки мотнув головою, наказуючи не відставати. Ось вже й Боричів узвіз, і ремісничий Поділ лишилися позаду. Ось вони спішилися на дніпровському притику, де серед інших кораблів вирізнялися дещо незвичними обрисами дві великі варязькі лодії. Мимоволі промайнула думка: «Зазвичай північні гості плавають на менших суднах». Проте всяке буває…

І відігнавши саму лише тінь підозри, Осколд попрямував до найближчої з лодій, де на нього чекали відважні мандрівники, оточені натовпом охочих до видовищ місцевих мешканців. Витріщаки у великій кількості також не викликали підозри. Справді, лише вчора була неділя – ярмарковий день, коли на Подільському торжищі народ п'є-гуляє, всіляко розважається, сьогодні далеко не всі стали до роботи, остаточно не відійшовши від учорашніх веселощів…

Проте Дір одразу наблизився до володаря і стурбовано прошепотів йому на вухо:

– Княже, а що тут волхви роблять?!

Осколд придивився до натовпу роззяв і нарешті також помітив неприємних будь-якому християнинові служителів-ідолопоклонців. Але хтозна, хтозна…

– Либонь, також прийшли повитріщатися на те, як володар Русі прийматиме достойні його дарунки від варязьких гостей.

Мовивши це, Осколд попрямував до іноземців, які вишикувалися на притику напівкільцем і шанобливо вклонилися при його наближенні. Дір та княжі гридні йшли слідом.

Як раптом позаду сталося щось незрозуміле… але щось-таки сталося… За спиною пролунав якийсь легкий, майже нечутний, проте від того ще більш підозрілий шум… немовби шелестіння легенького вітерця. І одразу ж вуха різонув перелякано-здивований зойк воєводи.

Осколд озирнувся… й не повірив власним очам: взявши списи напереваги, княжі гридні скупчилися довкола Діра, при цьому передня лінія натовпу людей, які досі здавалися звичайнісінькими витріщаками, підгулялими на вчорашньому ярмарку, густо наїжачилася сулицями. [35] [xxxv] Дротиками.

– Що тут відбувається?! – обурився князь, як раптом іззаду долинув грубий зичний окрик:

– Зброю на землю, склавини! Нас все одно більше.

Тепер Осколд поглянув на варязьких гостей і зі здивуванням побачив у їхніх кремезних руках або мечі, або важкі бойові секири, видобуті невідомо звідки. Та ще неприємнішим відкриттям стало те, що пишновусий здоровань, який стояв трохи попереду напівкільця варягів, звертався явно до княжих гриднів, але ніяк не до удаваних роззяв, які бозна-чому озброїлися сулицями.

– Що це…

– А ти замовкни, Хьоскульде Нерішучий, і знай своє місце!!!

Тепер пишновусий звертався вже безпосередньо до Осколда. Ошелешений настільки несподіваним поворотом подій, князь і справді замовкнув, немовби проковтнувши язика. Криво посміхнувшись, ватажок варягів схвально мовив:

– Отак вже краще…

Та цієї ж миті з натовпу ремісників-витріщак пролунав зойк:

– А де докази, варяже?!

– Так, докази, докази подавай! – прокотилося натовпом русичів. – Де твої докази?! Серед нас вистачає охоронців капищ прадавніх богів, вони вміють поводитися зі зброєю. Тож або зараз їхні сулиці полетять у вас, або доведи негайно, що перед нами не наш, не руський князь!.. Докази, докази!..

Все ще не розуміючи, що відбувається, Осколд безпорадно озирався на всі боки. Так само безпорадно озиралися воєвода Дір і гридні, які, здається, розгубилися ще більше, ніж сам князь.

Тоді вусатий здоровань здійняв над головою праву руку з довгим, багато оздобленим мечем, і вигукнув: