Array Сборник - Історія України очима письменників

– Звісно, є з-поміж княжих дружинників такі, хто приходить у капища древніх богів найчастіше…

– От і поговоріть з ними… самі розумієте, про що! Поясніть, що князь, який зрадив своїх богів, рано чи пізно зрадить і свою землю, і весь свій народ. Що до такого князя не можна мати довіру.

– Ай справді, – мовив Волосів охоронець, немовби пригадавши якусь подробицю своєї попередньої бесіди з варягами, – не захистив же він наших купців, яких греки після невдалого Осколдового походу на Царгород зачіпають, як хочуть?! Не захистив… Отже, в подальшому не зможе захистити від клятих греків і решту народу.

Тепер в оселі Перунового охоронця запанувала така тиша, що стало чутно, як десь попід стелею тоненько-тоненько пищить комар. Волхви напружено думали над почутим. Пригадували усі несправедливості, яких зазнали Перун, Хорс, Даж-бог, Стрибог, Сварог, Сімаргл, Волос, Мокоша, Лада й інші руські боги за останні два десятиліття. А також приниження, які разом з богами пращурів витерпіли вони – вірні божі охоронці. Пригадували самозакоханого грецького засланця Михаїла, когорту молодших грецьких волхвів-прихвоснів і всі підступи чорнорясників, а також кожен випадок, коли на скаргу руських волхвів князь Осколд відповідав сумним зітханням… щоб насамкінець вирішити справу на користь чужинської віри.

Так тривало, доки, роз'ятривши душі нестерпними спогадами, кожен з божих служителів не побачив внутрішнім поглядом, як капище ненависного грецького божка, що височіло неподалік княжого терема, повільно огортають язики полум'я, як провалюються у нього золочені округлі бані з золотими хрестами, як з провалів вибухають снопи іскор, а потім згарище затягується пасмами чорного смолистого диму…

І все! Й настане нарешті кінець ненависній вірі!!!

А далі справи підуть, як і два десятиліття тому – в часи, коли Київ-місто не було ще уражене грецькою підступністю та підлотою…

– Ні про що ні думать. Хьоскульд ні любить боги склавин, Хьоскульд любить бог ромей. Хьоскульд ні склавин.

Волхви гуртом прикипіли поглядами до Алберта Валссунґа, який хитро… і водночас якось хижо посміхався в бороду.

– Ну-у-у… припустімо, – мовив нарешті Лютень.

– То ви згодні допомогти нам?…

– Я, варяже, лише припускаю, що так станеться, – поспішив охолодити запал одного з молодших дружинників Перунів служитель.

– Чому ви досі вагаєтеся, дравіди?

– Я хочу, щоб ви пообіцяли… щоб твердо пообіцяли, що на руській землі не залишиться жодного сліду як самого грецького божка, прибитого до схрещених дощок, так і його клятого волхва Михаїла, а також усіх грецьких блазнів-прихвоснів, що його оточують.

– Гадаю, ви й самі чудово впораєтеся з ними. Хоча якщо є така потреба, звісно ж, ми радо допоможемо…

– Отже, варяги не втручатимуться у викорінення грецької віри?

– З чого б це?! – здивувалися обидва дружинники, потім один з них додав:

– Нам, дравіде, ромейське блюзнірство не подобається так само, як і вам. Отже, тільки-но ми усунемо Хьоскульда Нерішучого, можете вчинити з ромейськими волхвами так, як вважатимете за потрібне.

– І все стане, як раніше?

– Ясна річ, дравіде, ясна річ!..

Волхви знов поринули у марення. Тепер перед їхніми внутрішніми поглядами буяли видіння натовпу, який дрюччям забиває насмерть ненависних чорнорясників, топить їх у Данапрі, Почайні, Глибочиці, Либеді… коротше кажучи, там, де вдасться упіймати! А потім мешканці Києва-міста в єдиному пориві приносять щедрі пожертви вдячності прадавнім богам своїх пращурів-русів.

А втім, як на погляд Перунового охоронця, на шляху до здійснення цих блискучих мрій спостерігалося декілька перешкод. Про одну з них Лютень і поспішив заявити:

– Ну, припустімо, все так і станеться, як ви обіцяєте.

– Станеться, дравіде, можеш не сумніватися. Звісно, якщо ви дасте остаточну згоду…

– А на кого ви збираєтесь замінити нашого князя Осколда?

– Недостойного вікінга Хьоскульда Нерішучого, який не виконав волю свого господаря, ми замінимо сином нещодавно померлого конунга Рюрика – і його, і нашого господаря.

– А де він, син цей?

– Малолітній княжич Інґвар приплив по Данапру-ріці до Києва-міста на одній із наших лодій.

– Тож Інґвар цей?…

– Княжич перебуває під невсипущою охороною шведських дружинників і під безпосереднім доглядом норвезького ярла Хельґа Орварда, чоловіка сестри конунга Рюрика.

– Отже, і цей ваш князь Хельґ…

– Він заприсягнувся всіляко опікати малолітнього княжича Інґвара, доки Рюриків син не виросте хоробрим воїном. Коли усунемо Хьоскульда Нерішучого…