Array Сборник - Історія України очима письменників

– Якщо хтось про щось і попереджав князя Осколда, то це підступний негідник Михаїл. [25] [xxv] Перший єпископ Руської православної церкви, створеної Вселенським патріархом після першого походу Аскольда на Константинополь у 860 році від Р. X.

– А хто він такий?

– Найголовніший волхв грецького божка.

– Ага!.. І про що ж саме він попереджав вашого князя?

Але Дрожко знов не відповів.

– Чому мовчиш, дравіде?

– Так-так, говорить! – енергійно кивнув носій плаща.

– Ну, гаразд, – зітхнув Дрожко. – Не хотів я говорити про те попередження, але…

– Але?…

– Але саме головний волхв Михаїл відмовляв князя нашого Осколда від останнього походу на греків.

– Коли це сталося, дравіде?

– Вже вісім років тому.

– А чому князь Хьоскульд?…

– Осколд.

– Ну, гаразд, дравіде, гаразд, нехай буде по-твоєму! Отже, чому ваш князь знову повів склавинських воїнів під мури Константинополя?

– Бо греки знову почали порушувати обопільну угоду, і руські гості знову почувалися у небезпеці, перебуваючи у грецьких землях.

– Князь Хьоскульд вірить бог ромеї, та ромеї грабувать склавини, так? – немовби відмовляючись вірити власним вухам, поквапився уточнити носій плаща.

– Вірно кажеш, варяже.

– А дравід Михаїл казать князь Хьоскульд не ходить на володар ромей?

– Так. Михаїл буцімто мав віщий сон від свого божка, в якому янгол наказав попередити князя Осколда, щоб не ходив на греків війною – бо скінчиться все лихом великим.

– А чи не думаєш ти, що дравід Михаїл просто попередив ромейського володаря про майбутній похід? – мугикнув в кулак третій гість. – Послав гінця, але ніякого не янгола, а живого чоловіка. Тому володар і зміг підготуватися до приходу Хьоскульдової дружини.

– І як ви до такого не додумалися! – посміхнувся і собі другий гість.

– Ніхто греків ні про що не попереджав, – впевнено заперечив Дрожко. – Ніхто з людей не зміг би такого вчинити: кількасот лодій з руськими вошами пливли морем, все було спокійно, як раптом здійнявся шалений буревій і здибилися височезні хвилі! Багато лодій там же, посеред моря, потонуло, решту повикидало на берег і перетрощило так, що жодними словами не описати. Після такого лиха з усієї княжої дружини не вціліло і двадцятої частки. А з тих, хто вцілів, більше половини були поранені або оглушені, тож греки легко полонили їх. Позбирали, немов мисливці дичину з пасток і тенетів.

– А князь ваш?…

– Осколдові пощастило: його лодія дивом лишилася не ушкодженою, як і півдюжини інших лодій. Князь познаходив на грецькому березі тих дружинників, яких вдалося відшукати, решту ж згодом викупив з полону за великі гроші. Але після того, що сталося, найменші помисли про війну з греками довелося відкинути. Хто вцілів і уникнув грецької неволі, той повернувся до Києва-міста, і тут здійнявся великий плач за загиблими…

– Боги мститься князь Хьоскульд.

Носій плаща вимовив це хоча й ламаною мовою, але настільки урочисто й суворо, що всі мимоволі подивились на нього. Тоді варязький ватажок повторив свій вирок:

– Князь Хьоскульд кривдить боги свій пращур – князь Кий. Тепер боги склавин мститься князь Хьоскульд великий кривда.

– Справді, такий поголос пішов по руській землі, коли останній Осколдів похід на Царгород обернувся величезним нещастям, – не надто охоче підтвердив Дрожко. – Говорили, що то Перун [26] [xxvi] Бог-покровитель княжої дружини. розгнівався й потопив лодії з вошами, які виступили проти ворогів без його благословення. Всі, хто лишився вірним богам наших пращурів, благали князя повернутися до прадавніх звичаїв – і насамперед волхви…

– А князь як зробив?

– Осколд же дослухався тільки до порад головного грецького волхва Михаїла. Той дорікав князеві, немовби маленькому неслуху. Мовляв, Осколд не послухався вісника грецького божка – янгола і, незважаючи на попередження, все ж таки повів дружину під стіни Царгорода. До того ж, на думку Михаїла, Осколд мав не просто наказати повиносити усі капища давніх богів за міські мури, але знищити їх разом зі священними ідолами так, щоб і сліду не лишилося.

– Невже таким було повеління ромейського божка?! – одноголосно перепитали другий і третій гості.

– Принаймні це стверджував головний волхв Михаїл.

– І ти ще вірний склавинський князь Хьоскульд? – спитав украй здивований носій плаща.

– Тобі цього не зрозуміти, варяже, – відповів Дрожко, міряючи його зверхнім поглядом. – Так, хоча князя Осколда підмовляли знищити наші капища і навіть повбивати нас, служителів давніх богів…