Array Сборник - Історія України очима письменників

Тут ярл зробив багатозначну паузу, перш ніж завершити думку задоволеним шепотом:

– До того ж, я дуже сподіваюся, що виконати останню волю конунга Рюрика нам допоможе дехто з мешканців Києва-міста.

Хоча Хельґ стишив голос, нібито його міг підслухати хтось сторонній навіть на середині Данапра, сказане ним добре почули всі вояки-горлорізи.

– Хто ж візьметься допомагати нам? – так само тихо спитав украй здивований Алберт. На що Хельґ відповів:

– Якщо ти досі не здогадався, то й не треба воно тобі! Поясню, коли досягнемо мети нашого походу.

І додав, озирнувшись на темну річкову воду:

– Судячи зі швидкості течії, якщо навіть ми й надалі підемо на веслах, до Києва-міста лишилося дні три, не більше. Отже, чекати вже недовго.

Троє людей увійшли до Волосового [21] [xxi] Волос (Волох, Велес) – давньослов'янське божество, покровитель скотарства і поезії. капища мовчки, уважно і водночас обережно озираючись на всі боки, немовби очікували якогось невідомого підступу. Така поведінка недвозначно виказувала іноземців – утім, як і непоказний, зношений у тривалих мандрах одяг явно нетутешнього покрою. Дрожко мовчки очікував, доки прибульці заговорять, щоб визначитися з мовою подальшого спілкування.

Отже, якщо взяти до уваги штани зі звірячих шкур, потерті блузи з нехитрим візерунком, легкі шкіряні чобітки майже без халяв і на додачу плащ у найстаршого за віком прибульця, який виглядав найбільш упевненим, а отже, ймовірно, був їхнім ватажком… Судячи за цими ознаками, до Волосового капища завітали варязькі гості. [22] [xxii] «Гості» у даному контексті – «купці».

Цікаво, чи так це є?

Носій плаща нарешті пригладив пишну бороду і, звертаючись до Дрожка, заговорив незнайомою мовою, що здавалася уривчастою й якоюсь холодною.

– Я не розумію твоєї говірки, варяже, – відповів волхв впевнено, бо вже не сумнівався, хто саме завітав до святилища Волоса у передвечірній час. Тоді заговорив інший гість – можливо, теж купець, а може, і слуга носія плаща:

– Ми мирні торгові люди, ми тільки-но сьогодні припливли сюди з далекої землі Новгородської від тамтешнього конунга Рюрика і ярла Хельґа.

Цей був не тільки явно молодшим на вигляд, але тримався трохи позаду ватажка і визирав з-за його плеча. Його вимова була хоча і не зовсім ідеальною, проте цілком зрозумілою. Оце вже інша річ!..

– Слухаю тебе, варяже, – звернувся Дрожко тепер вже до молодого купця.

– Звідки ти знаєш, що ми є варяги… варязькі гості? – почув у відповідь.

– Боги підказали, – волхв не втримався від самовдоволеної посмішки. – Слухаю тебе, мирний торговий чоловіче. Чого ти хочеш? Чого хочете ви усі?

– Хочемо принести гідні пожертви богам, щоб вони змилостивилися, послали нам попутний вітер, тиху воду і легку вдачу. І щоб похід наш у землі ромейські завершився вдало. Але припливши сюди по Данапруріці, ми не знайшли, де можна помолитися нашим богам. Більш того…

Варязький гість замовк, нерішуче перезирнувся з товаришами, потім втупився собі під ноги й почав роздивлятися глинобитну підлогу капища, немовби підшукуючи гідні слова. Дрожко дуже добре зрозумів причину такої поведінки, бо і його самого невпинно, рік за роком гризли ті самі думки, що, мабуть, роїлися зараз у головах купців.

– Ми бачимо, що у вашому місті… що у Києві-місті велика честь робиться тільки одному ромейському божкові, тоді як решті богів необхідної… належної честі немає. Не мають… Ми не розуміємо, чому так є.

Це сказав третій гість, і заперечити на такі слова Дрожкові не було чого. Проте навіщо обговорювати настільки болісні речі з іноземцями, яких він бачить уперше в житті?! Намагаючись здолати роздратування, волхв із надією подивився у великі зелені очі Волоса (а вони мали яскраво-зелений колір, бо в очниці ідола були вставлені два величезні смарагди), подумки благаючи про допомогу, і мовив якомога стриманіше:

– Нехай це тебе не обходить, варяже. Якщо встановлені у Києві-місті порядки тобі не подобаються, це ще не означає…

– Ми хотіть приносить жертва боги, – помітно перекручуючи слова, повільно мовив носій плаща. – Давай приносить жертва, дравід, [23] [xxiii] Себто друїд – кельтський аналог слова «волхв». давай! Ми хотіть, ти допомогать.

– Але ми досі не впевнилися, чи вірно обрали святилище, – поквапився уточнити з-за його плеча другий гість.

– Ну що ж, варяги, ви не помилилися, – тепер вже цілком миролюбно, навіть по-діловому заговорив Дрожко, – я служу богові Волосу, який є заступником усіх скотарів, а отже, і тих, хто худобою торгує.