Array Сборник - Історія України очима письменників

Ярл здійняв догори правицю, привертаючи увагу веслярів, потім наказав стишити хід. Друга лодія з невеликим запізненням повторила той самий маневр, проте Хельґ показав жестами: наближайтесь до нас! Доволі швидко обидва судна порівнялися, тоді перекинувши над водою міцні мотузки, лодії підтягнули одну до одної упритул. Хельґ підійшов до борту, так само зробив Алберт Валссунґ, [20] [xx] Один з історично відомих полководців Віщого Олега. який розпоряджався на другому судні.

– Наказую всім негайно роззброїтися, – мовив ярл якомога переконливіше. – Нехай кожен залишить при собі хіба що довгий ніж, не більше…

– Що ти таке кажеш, Хельґу Орварде?! Хіба можна…

Самим лише суворим поглядом глибоко посаджених очей з-під грізно зсунутих до перенісся брів ярл змусив свого полководця негайно замовкнути.

– Отак-от краще, Алберте, – мовив поблажливо. – Я чудово розумію, що ми перебуваємо в чужій землі серед людей, налаштованих не надто гостинно. Якби не розумів, ми б розмовляли не посеред річки на зчеплених бортами лодіях, а о-о-он на тому березі.

Хельґ махнув рукою, вказуючи на зручне для стоянки плесо. Та в його наступних словах пролунало неприховане знущання:

– Хоча там, на березі, ба навіть біля самого берега нас можуть підслухати, а потім розповісти про почуте іншим. А тому краще залишимося тут, на річковій бистрині.

– Так, так, твоя правда, – загомоніли веслярі.

– Радий вашому розумінню, – кивнув ярл, – а тому продовжимо. Отже, спочатку всі роззброяться, не залишивши при собі нічого, окрім довгих ножів. Решту зброї потрібно сховати, але таким чином, щоб до неї легко було дістатися у потрібну мить. Далі, хто з вас має якісь прикраси, той нехай віддасть їх мені. Як-от я зараз…

Хельґ зняв із середнього пальця правої руки золотий перстень, поклав собі на ліву долоню і додав:

– Нехай те саме зробить кожен з вас. З одягом вчинимо так само: у кого є нове, красиве – віддасте мені, натомість одягнете щось інше. До речі, зброю також можна переглянути, а не просто сховати: що є найкращого, віддасте мені. Зрозуміло?

Ярл оглянув принишклих вікінгів. Схоже, вони почули ватажка лише наполовину: зрозуміли, що від них вимагають усі найкращі речі, які тільки можна відшукати на обох лодіях… але навіщо це?! Ніхто не зрозумів – навіть Алберт Валссунґ. Хоча бодай він один мав би допетрати!..

Вирішивши, що тримати надалі сво'іх вояків у невідомості не варто (бо горлянки ворогам різати – це одне, а вигадувати хитромудрий план підкорення великого укріпленого міста малими силами – геть інше), ярл коротко зітхнув і пояснив:

– Ми вдамо із себе купців, що прямують із новгородської землі до ромеїв. Купці повинні мати при собі товари на продаж – от для цього мені й потрібні найкращі та найновіші речі, які у кого з вас тільки є! Скажемо склавинам, що веземо у далекі південні землі одяг, коштовності та зброю. Але не переймайтеся цим: коли захопимо Київ-місто, кожен отримає назад не тільки позичене, але й щедру нагороду. Це кажу вам я – ярл Хельґ Орвард!..

Обличчя вікінгів прояснилися. Вони закивали головами і врізнобій загомоніли, що так, тепер вимога зрозуміла, й вони плани ватажка підтримують. Тільки командир другої лодії несміливо заговорив:

– Ти все добре придумав, ярле, нема чого заперечити. Звісно ж, ці дурні-склавини мали би злякатися самих лише звісток про появу під стінами Києва-міста нашого загону і стати в глуху оборону, натомість заморських купців вони не лякатимуться. Більш того, нас навіть можуть зустріти з розкритими обіймами, сподіваючись почути найсвіжіші відомості про конунга Рюрика. Адже якщо поміж склавинів осіло багато втікачів із наших земель, вони завжди боятимуться, що з півночі з'являться…

– Що іще тобі незрозуміло? – перервав Хельґ його слововиливи. – Адже в іншому разі ти б не заводив такої розмови.

– Я справді не розумію, ярле… Ну, нехай вдамо ми купців – але яким чином уведення дурнів-склавинів в оману допоможе підкорити Київ-місто?! Так, згоден, купців боятимуться менше, ніж вояків, але чому ти вирішив, що сотня чоловіків лише з жалюгідними довгими ножами в руках краще впорається із захопленням…

– Стривай-но!

Алберт одразу замовк, і Хельґ пояснив:

– Справді, юрба купців із довгими ножами не впорається із захопленням влади краще за сотню вояків, озброєних як треба. Але не забувай, що я наказав лише сховати зайву зброю, а не тримати її на видноті: просто у потрібний момент ми вихопимо мечі, ото й усе! До того ж…