Array Сборник - Історія України очима письменників

І він заприсягнувся, бо чудово розумів, чим усе скінчиться, якщо не зім'яти клятих склавинів і не розчавити їхнього князька Хьоскульда. Під його владу тікали всі невдоволені пануванням вікінгів жителі ладозьких, новгородських та інших північних земель. Почалося це після поразки й жорстокої, хоч і справедливої, страти Вадима Хороброго, [16] [xvi] Очільник антиварязького повстання у Новгороді, що вибухнуло у 872 році й було безжально придушено Рюриком. а як не стало Рюрика – втечі на південний схід перетворилися на справжню пошесть. Якщо це неподобство триватиме й надалі, то через пару десятиліть північні землі спустошаться – з кого тоді данину збирати?!

А все тому, що підкореним народам не подобався скорий і праведний суд хоробрих ярлів. Ці нероби вважали за краще по домівках сидіти і байдикувати, ніж чимось корисним займатися – природно, з такими ледарями поводитися треба з усією суворістю! Отож і шукали невдячні раби найменшої нагоди, щоб напаскудити своїм господарям. Саме це сталося того разу, коли до Рюрика надійшла звістка про підступні наміри полочан: уклавши таємний союз із муромою, виступити проти влади прибульців-вікінгів.

Не вагаючись, конунг зібрав дружину, пішов походом на Полоцьк – аж тут нова звістка: повстання у Новгороді! Он воно що, виявляється підступні новгородці розпустили плітки про полочан і мурому, а тільки-но конунг за поріг – вони і скористалися нагодою!!! Довелось терміново вертатися, щоб харалужними мечами заспокоїти гарячі голови, адже чутки про наміри полочан вкупі з муромою – це одне, з цим можна впоратися згодом, [17] [xvii] Через рік після придушення Новгородського повстання у 873 році Рюрик поставив своїх правителів у Полоцьку, Ростові, Білозері й Муромі. тоді як реальний бунт новгородських рабів – зовсім інше.

Не оминула справедливість і Вадима – ватажка повстанців, який, бачте, мав нахабство іменуватися Хоробрим. Оскільки цей раб претендував на княжий стіл, Рюрик наказав віддати йому всі почесті, належні справжньому конунгові. Отож бранця відвезли на берег Ільмень-озера, міцно зв'язали, поклали до човна на оберемки политого смолою хмизу, відштовхнули від берега, а навздогін запустили стріли з прив'язаними шматочками запаленої паклі.

Ярл Хельґ був присутнім при виконанні вироку, тож на власні вуха чув прокльони на адресу вікінгів, що долинали з палаючого човна. Перш ніж згоріти живцем, ватажок бунтівників викрикував якісь нісенітниці про Рюрикового нащадка, який начебто розіб'є загони закутих у залізо північних воїнів, але водночас цілуватиме під хвіст південних собак. [18] [xviii] Князь Олександр Ярославович у 1240 році розбив шведів під час Невської битви, а у 1242 році – тевтонських лицарів під час Льодового побоїща. Водночас Олександр Невський загравав з татаро-монголами і був завсідником ханської ставки. Остаточно ж славу Новгорода потопить у крові інший Рюриків нащадок: цей божевільний нібито змішає варязьку кров із якимись темними дикунами – чи то з мордвою, чи з Москвою… [19] [xix] У 1569–1570 роках московський цар Іван Грозний двічі «скарав вогнем і мечем» Новгород, що знаменувало остаточне знищення купецької Новгородської республіки.

На цьому прокльони нарешті урвалися: палаюча могила відпливла вже далеченько, тож відчайдушні крики з полум'я ледь-ледь долинали до берега.

Звісно ж, Рюрик мусив якось зреагувати на почуте – бо всім відомо, що передсмертні прокльони мають особливу магічну силу. Отже, щоб відвести майбутні загрози від свого роду, конунг вирішив посадити сина Інґвара на княжіння не в Новгороді й не в Ладозькій землі, а десь подалі. Склавинське Київ-місто видавалось ідеальним прихистком: його треба всього лише підкорити – а це нібито зовсім не складно.

Водночас годі було й шукати кращого виконавця останньої волі конунга, ніж його родич – безземельний норвезький ярл Хельґ Орвард, якого не надто добре знали не тільки шведські дружинники Рюрика, але й утікачі-новгородці. Таким чином, у Києві-місті він міг лишатися невпізнаним, доки сам не побажав би назватися справжнім ім'ям…

Невпізнаним?!

А нумо…

Нумо!..

Хельґ замислився настільки глибоко, що відірвав погляд від темної річкової поверхні, заплющив очі, опустився на палубу й закляк, немовби заснувши. Та насправді ярл не спав, а напружено розмірковував десь із годину. Коли ж знову підвівся, то його губи під пишними вусами розтягнулися в задоволеній посмішці. Що ж, здається, він таки відшукав підходящий розвиток подальших дій! Якщо вчинити саме так, можна буде і у Києві-місті з сотнею вікінгів з'явитися, не привертаючи зайвої уваги, й малолітнього Інґвара жодному ризику не піддавати, і владу з рук м'якосердого Хьоскульда вибити!