Array Сборник - Історія України очима письменників

Але як учинити тепер?! Поголос про появу в тутешніх землях ватаги озброєних до зубів вікінгів неодмінно випередить лодії – немов ті хвилі, що досягають річкових берегів раніше, ніж човен. Якщо навіть вітер зміниться, й вони не на веслах йтимуть, а під вітрилами – поголос все одно не випередити. Отже, доки лодії дістануться Києва-міста, склавини встигнуть підготувати гідну відсіч непроханим гостям.

Ну що ж… Ні самому Хельґові, ані його відчайдухам до битв не звикати! І за інших обставин ярл без найменших вагань наважився б на штурм будь-яких укріплень, навіть маючи під рукою ту ж таки сотню проти навіть не людей з плоті і крові, а натовпу легендарних гірських велетів, безжальних, жорстоких та незламних! Але в тім-то й річ, що одна маленька обставина заважала йому нині: малолітній Інґвар. Тільки завдяки йому похід і набував сенсу, бо Рюриковим спадкоємцем був саме цей хлопчина, а не безземельний ярл Хельґ. А якщо так…

Хтозна, що могло статися під час битви сотні вікінгів (нехай навіть несамовитих, немов дракон Нідхеґґ [14] [xiv] Персонаж скандинавських міфів. ) зі склавинською армадою невідомої чисельності! Поза сумнівом, остаточна перемога буде за його горлорізами – бо немає у цілому світі народу, здатного протистояти натиску відчайдушно-хоробрих норвежців і шведів. Тим паче, про склавинів подейкують, що вони з більшим задоволенням землю оратимуть, ніж воюватимуть.

А їхній князь нібито загалом обрав для себе віру ромейську [15] [xv] Мається на увазі християнство східного обряду – православ'я. – ту саму, де божок один-єдиний і навіть той помирає прибитим за руки-ноги до схрещених дощок… Що за маячня?! Хіба личить славетним воїнам таке неподобство?! Ні-ні, віри ромейської дотримуються самі лише боягузи, підкорити яких нескладно.

Але навіть найбільші слимаки, загнані у повну безвихідь, здатні на несамовитий вчинок! Що ж станеться, якщо обложений ворог з відчаю раптом вдарить саме у те місце, де знаходитиметься малолітній Інґвар?… Виключати цього не можна. А тоді від ідеї штурму доведеться відмовитись.

Звісно, Інґварові не місце на полі битви. Більш того, бажано тримати хлопчика якнайдалі, у безпечному місці. Та як відпустиш його від себе?! І головне – з ким відпустити?! Сам ярл більше довіряв своїм норвежцям, шведи ж навпаки не надто вірили їм. Отже, якщо про хлопця піклуватимуться люди Рюрика, непокоїтиметься Хельґ. Якщо доручити це норвежцям, тоді шведи мимовільно відволікатимуться від битви.

А що станеться у разі, коли раптом кляті склавини довідаються про місце, де охоронці (норвежці чи шведи – байдуже) переховуватимуть хлопця?! Полонивши Рюрикового спадкоємця, вони матимуть змогу висувати будь-які умови, включно до повного зняття облоги. Тому і це не годиться!..

Розмірковуючи над обома ризикованими можливостями, ярл дедалі більше переконувався у неприйнятності свого початкового наміру. Але якщо, маючи під рукою сотню горлорізів, він водночас не може ризикнути, відкрито напавши на ворогів, який тоді сенс у всьому цьому поході?! На що тут загалом розраховувати – тільки лише на переляк миролюбних землеробів-склавинів перед відчайдушно хоробрими мандрівниками?!

Хельґ спробував уявити, як приводить невеличку дружину під стіни Києва-міста, як виголошує вимогу здатися без бою, як князь боягузів-склавинів (наскільки відомо, звати його Хьоскульдом) одразу підкоряється – бо слимаки не можуть чинити жодного спротиву несамовитим сміливцям…

Але ж ні!!! В жодному разі нічого подібного не станеться: про склавинського князя відомо, що він три чи чотири рази водив дружину на Константинополь – і не без успіху. Щоправда, наприкінці якогось із походів прийняв віру ромейську, віру невдах і боягузів…

Тим не менш, без крові не обійдеться.

А отже, без ризику для життя малолітнього Інґвара не обійдеться також.

Ну що ж…

Отже, треба діяти в інший спосіб.

Але в який саме?!

Цього Хельґ не уявляв. Хоча придумати щось мав негайно: інакше похід у склавинські землі втрачав сенс.

До речі, з цим можна було би сяк-так змиритися. Ну, повернув би він назад, підготувався би краще – і знов у похід! Але ж і це неможливо!!! Й не лише тому, що жоден вікінг не відмовиться від походу, навіть не спробувавши зійтися з ворогом у двобої, а це вже відверте боягузтво. Були ще дві причини не відмовлятися від задуманого негайно.

«Треба зупинити їх, Хельґу! Треба позбавити мерзотних рабів самої можливості втекти у склавинські землі – а це стане можливим, коли у Києві-місті володарюватиме справжній нащадок вікінгів. Мій син Інґвар має стати тамтешнім князем – ти розумієш це, Хельґу Орварде?! Мій Інґвар!.. І саме ти допоможеш йому якнайшвидше і якнайнадійніше вкорінитися у самісінькому серці склавинських земель. Допоможи в цьому, Хельґу!!! Заприсягнися, що допоможеш…»