Валентин Чемерис - Олена – вершниця зі списом

Змовники, увірвавшись до палацу, короля з королевою убивали довго й жорстоко: король Александар Обренович отримав 6 куль і 40 шабельних ударів, а королева – 2 кулі і 66 (подумати тільки: шістдесят шість!) шабельних ударів. Того ж вечора стратили і її брата Никодима.

Жорстоко? Звичайно, але…

Все почалося з того, що королева виявилась безплідною.

Як свідчить літописець, Василій III з тугою задивлявся на пташині гнізда, у яких цвірінчали-пищали пташенята.

Казав, бувало, замислено, мовби нікого й не засуджуючи:

«Всякий звір у норі потомство має, а я у Кремлі бездітний… Ще варнякатимуть, що моя в тім провина…»

І це нещастя – відсутність дітей – було нещастям не лише його особистим та його великокняжої сім’ї, а й князівства в цілому, якому відсутність у правителя спадкоємця загрожувало феодальним безвладдям.

Великий князь дуже любив Соломонію та довго не знав, щож йому робити? Але він жив із Соломонією і терпляче чекав і сподівався, що вона ось-ось його потішить (і князівство теж) спадкоємцем. Оскільки ж спадкоємця не було й не було, Василій спершу почав підшукувати такого, кому на крайній випадок можна було би передати владу, аби уникнути смути. Між тим у Москві виростав і, зрештою, виріс і змужнів брат казанського хана Мухаммед-Еміна царевич Худайкула (чи – Кайдулу), який прийняв у хрещенні ім’я Петро. І ось Василій III ще 1506 р., як писатимуть, з метою налагоджування добрих стосунків із войовничою Казанню віддав за татарського царевича Петра свою 14-літню сестру, княжну Євдокію Іванівну. І гадав, що в крайньому випадку, якщо в нього так і не з’явиться спадкоємець, передати йому владу. У 1509 р., йдучи походом на бунтівний Псков, Василій, ще не маючи спадкоємця, написав заповіт, згідно з яким на випадок його загибелі в тому поході (все могло трапитися) престол Великого князівства Московського мав успадкувати татарський царевич (у хрещенні Петро). Цим, як писатимуть історики, Василій вирішував проблему спадкоємця, адже подібний крок «представлял существенный интерес для борьбы за решение казанской проблемы. Назначение царевича Петра наследником… создавало возможность мирного воссоединения России и Казани в единое государство», а отже, було би позбавленням від багатолітніх кровопролить на східному порубіжжі… Але… Як не щастить, то не щастить. У 1523 р. царевич Петро несподівано помер. Його поховали у старовинній (як спадкоємця престолу) великокнязівській усипальниці – в Архангельському соборі Кремля. І питання про спадкоємця престолу знову виявилося відкритим. І з його вирішенням баритися не можна було: Василію вже було далеко за сорок, а це за мірками тодішніх часів – дід дідом.

«…Чтобы обмануть закон и совесть, предложили Соломонии добровольно отказаться от мира – она не хотела. Тогда употребили насилие: вывели ее из дворца, постригли в Рождественском девичьем монастыре, увезли в Суздаль, и там, в женской обители, заключили. Уверяют, что несчастная противилась совершению беззаконного обряда, и что сановник великокняжеский, Иван Шигона, угрожал ей не только словами, но и побоями, действуя именем государя, что она залилась слезами, и надевая ризу инокини, торжественно сказала: «Бог видит и отмстит моему гонителю». Не умолчим здесь о предании любопытном, хотя и не достоверном: носился слух, что Соломония, к ужасу и бесполезному раскаянию великого князя, оказалась после беременною, родила сына, дала ему имя Георгия, тайно воспитывала его и не хотела никому показать, говоря: «в свое время он явится в могуществе и славе». Многие считали то за истину; другие за сказку, вымышленную друзьями сей несчастной добродетельной княгини» ( М. Карамзін ).

«Бог бачить і відомстить моєму гонителю…»

Так буцімто кричала Соломонія, коли, скрутивши руки, її посадили на візок везти на доживання віку в монастир…

І ще буцімто вона голосила:

– Це в князя Василія немає дітей! То він, а не я – безплідний. А в мене були б діти, дак ні з ким їх прижити. Мені треба мужа плідного, а в князя сім’я мертве єсть! То від кого ж я могла запліднитись? Коханця завести – не привчена замолоду мужа зраджувати. А він мене зрадив. От йому Бог за це й відомстить! Бо він зрадливець, Господь і діток йому не посилає.

Звинуватити великого князя в безплідності? За свою намову на Василія Соломонія ризикувала життям. Адже всі знали: безплідна вона, а не князь. Чоловік у сім ділі – як півень: прокукурікав на світанку, а там хай воно само розвидняється. От і Василій… Своє він робить справно, а решта від жони залежить. Того вона й не вагітніє, що як та смоківниця – безплідна. Будь-який чоловік з такою розійдеться. Корову ялову на забій ведуть. Смоківницю безплідну зрубують, а жону безплідну втришия виганяють.