Валентин Чемерис - Олена – вершниця зі списом

Рік народження Софії Палеолог в історії залишився невідомим, а не стане її у 1503 р. Василеві, майбутньому владиці Московії, на той час виповнилося 24 роки, Іван III вже оголосив його спадкоємцем, а він іще був неодруженим – «в противность тогдашнему обыкновению».

Загуляв княжич (дівок у нього було та було), але все то так, ради забавки. Гульки його вже явно затягувалися й починали викликати небажані пересуди. Треба було спішно обзаводитися (бодай для престижу) княгинею родовитою, а ще краще – іноземкою. Та й великий князь Іван III відчував деяку незручність, аж ніяковість: синові вже скоро 25 стукне, а він усе ще одинак. Куди воно годиться! Ще казна-що подумають московити. Негодящий, мовляв, у Івана синок для женіння, а князь його призначив спадкоємцем (хоч одинак великим князем не може бути).

Спершу Іван думав оженити сина на принцесі з чужоземелля (як і сам оженився) – солідніше так. А будучи союзником Данії, він і запропонував тамтешньому королю одружити свого сина-спадкоємця на його дочці-принцесі. І таким робом утвердити їхню дружбу. Так і запропонував датському послу, який перебував у Москві, передати своєму королю, і посол погодився й передав, але…

Але його величність король датський, мабуть, на догоду шведам, яких він забаг знову собі підкорити (вони не терпіли Московської Русі), ухилився від виявленої йому честі бути тестем спадкоємця великокняжого престолу московитів і віддав дочку свою, принцесу Єлисавету, за курфюрста Бранденбурзького, піднісши «гарбуза» сановитому московиту. Але той навіть на образу вже не мав часу – відчував свою швидку кончину, а кістлява вже стояла у нього за плечима. А так хотілося оженити сина та благословити його щасливий шлюб… Та часу шукати синові наречену в чужоземеллі в Івана вже не було, як і здоров’я. І тоді князь вирішив оженити сина на підданій – Русь теж не бідна на гідних дівиць.

І великий князь Іван III ухвалив: красних дівиць для сина Василія, найгідніших із гідних, найкращих із кращих на вроду, із родів знатних, поведінки взірцевої, вибирати серед дочок боярських і дворянських та притьмом звозити їх до Москви, у Кремль на оглядини.

І потяглися з усіх кінців Русі до Москви заквітчані візки, в яких везли красних дівиць наляканих (вперше-бо дівиці залишали отчу садибу) і водночас обнадієних – адже кожна сподівалася, що саме її на роль жони і великої княгині вибере Василій, царський син і спадкоємець престолу…

Допомагав вибирати найгіднішу батько. Великий князь Іван III радив синові вибрати дщер боярина (між іншим, за походженням грека, але вже обрусілого – Юрія Малого), чия дочка, красуня з красунь, теж була на виданні – чим не пара для Василія? Але жених раптом уперся: не хочу дочку боярина Малого, а хочу Соломонію (і де він її встиг угледіти?) дочку Юрія Сабурова, хоч і не дуже знатного, але одного з потомків якогось там ординського хана. Його дочку й вибрав Василій.

Юрій Сабуров мешкав у Москві, неподалік Кремля, тож чи варто було здіймати гам-тарарам та звозити до Москви дівиць з усієї Русі, коли така виявилась у самій Москві?…

Але серцю не накажеш.

– Діло молоде, – зітхнув князь Іван III. – Я теж замолоду, бувало… Бути так, як вирішив мій син. Зрештою, не нам із нею жити, а Василеві, тож коли що – на себе нарікатиме…

Отож вибрав Василій дівицю Соломонію, а батько її, дворянин Сабуров, на радощах, що ось-ось стане тестем спадкоємця престолу, влаштував бучний бенкет. Гульки були такі, що їх довго потім згадували московити…

Вибір Василія так прокоментує М. Карамзін:

«Соломония отличалась как, вероятно, достоинствами целомудрия, так и красотою, цветущим здравием…»

Василій був у захваті від Соломонії.

І життя їхнє буде довгим та щасним – Василій князюватиме, водитиме раті в походи, завойовуючи для свого князівства нові й нові землі – де князівство, а де бодай удільчик, все згодиться, – а велика княгиня Соломонія, чекаючи-виглядаючи його з походів, доглядатиме разом з мамками їхніх діток, а найперше – сина-спадкоємця…

І на радощах, що небеса ощасливили його Соломонією, велів в усіх московських церквах в усі тамтешні дзвони радісно дзвонити, а жебракам щедро давати милостиню, аби молилися за здравіє Василія та Соломонії…

Соломонія таки принесла Василеві оберемок щастя, але стільки ж (якщо не більше) й нещастя. І матиме Василій клопіт із нею превеликий, але…

Але – згодом, а поки що він із нею, наче Адам із Євою, в раю-едемі розкошує.

І слухають вони Сирін – птаху райську, яка має людський вигляд, а співом своїм бере в полон, і людина тоді відчуває неймовірну радість.