Валентин Чемерис - Олена – вершниця зі списом

Європейці почали цікавитися Руссю, що тоді була знана як Московська. Особливо після того, як німецький дипломат і мандрівник Зигмунд Герберштейн в 1517-м і 1526 році відвідав Москву як посол «Священної Римської імперії», ба навіть видав у Відні латиною «Записки про московитські справи». Буцімто русів цей гоноровитий німець змалював тенденційно, явно перебільшуючи їхню відсталість. Зокрема, він ніби писав – чи розказував у салонах – про якихось «чудесних» (маючи на увазі, очевидно, химерних) людей, зарослих звіриною шерстю, з собачими головами (обличчя у них на грудях). Вони хоча і безногі, але з довгими руками… Буцімто в Московії навіть риби водяться людиноподібні, «тільки німі»… Нібито про такі химери йому розказували самі московити.

«Сии басни, – зазначив історик М. Карамзін, – питали любопытство грубых умов». Можливо. Але так чи інак, попри курйози, в Європі все ж почали з цікавістю придивлятися до Москви й загадкової Русі, що невідомо де взявшись на історичній арені, почала стрімко набирати сили…

Іван III першим із князів почав зватися в офіційних документах «Іоанн, Божою милістю государ всея Русі». До нього навіть уперше почав застосовуватись титул «цар», що означав найвищий ступінь самодержавної влади – він прирівнював його до великих правителів світу. І вже народна уява почала звати його Грозним, хоча згодом це жахливе прізвисько прикладеться до іншого Івана – IV.

Для своєї держави Іван III вигадав новий герб: на одному боці царської печаті було зображення двоголового хижого орла (цей символ перекочував у Московію від грецьких царів), a з другого – вершник, який перемагає списом змія.

Сину своєму Василію Іван III передасть князівство Московське уп’ятеро більше за те, що його він у свої двадцять два роки отримав.

Але, щоб підняти міжнародний престиж престолу, князь вирішив узяти другий шлюб (перша жона його померла, залишивши йому сина Івана): оженитися на племінниці останнього візантійського імператора, вихованій при дворі римського папи – Зої Палеолог (на Русі вона отримає ім’я Софія).

За М. Костомаровим, Зоя Палеолог «въехала в Москву 12 ноября, рано поутру, при стечении любопытного народа. Митрополит встретил ее в церкви: приняв его благословение, она пошла к матери Иоанновой, где увиделась с женихом. Тут совершилось обручение: после чего слушали обедню в деревянной Соборной церкви Успения (ибо старая каменная была разрушена, а новая недостроена). Митрополит служил со всем знатнейшим духовенством и великолепием греческих обрядов; наконец обвенчал Иоанна с Софиею, в присутствии его матери, сына, братьев, множества князей и бояр, легата Антония, греков и римлян. На другой день легат и посол Софииных братьев, торжественно представленные Великому князю, вручили ему письма и дары».

А з ними і саму принцесу, князеві-цареві московитів, вручив – як річ коштовну, що її треба берегти, як око в лобі.

Князь Іван аж затремтів, як угледів діву-принцесу.

– Ось вона, славної Візантії славна дочка! Просимо любити і жалувати…

– Моя… – видихнув Іван. – Така мені й у сни приходила. Тепер Москва з Візантією на віки поєднається, а в Кремлі нове сонце засяє, бо жона для мужа і є сонце небесне…

«Довольный славным успехом (свого чергового походу з приєднання інших князівств до свого. – В. Ч. ), Иоанн скоро насладился и живейшею семейственною радостию. София была уже матерью трех дочерей: Елены, Феодосии и второй Елены; хотела сына и вместе с супругом печалилась, что Бог не исполняет их желания. Для сего ходила она пешком молиться в обитель Троицкую, где, как пишут, явился ей св. Сергий, держа на руках своих благовидного младенца, приближался к великой княгине и ввергнул его в ее недра: София затрепетала от видения столь удивительного: с усердием облобызала мощи святого, и чрез девять месяцев родила сына, Василия. Сию повесть рассказывал сам Василий (уже будучи государем) митрополиту Иоасафу». ( М. Карамзін. «История государства Российского».)

I в біографії великого князя московського Василія III з’явився промовистий рядок: «Син Івана III Васильовича і візантійської царівни Софії Палеолог».

Палеологи – остання імператорська династія у Візантії (1261–1433). Заснована імператором Нікеї Михайлом VIII Палеологом. Зоя (що грецьк. означає життя) було її ім’я, дане їй від народження, Софією (з грецьк. – мудрість) принцесу було названо в Московській Русі. Так от, Зоя-Софія Палеолог була племінницею імператора Константина XI. Шлюб із візантійською принцесою Софією Палеолог Іван III використав для піднесення авторитету Московської Русі, що набирала силу в міжнародних відносинах, і для зміцнення великокнязівської влади. А заразом, щоб вирізнитися з-поміж руських князів – бодай і жінкою. Адже ж принцеса з чужої імперії.