Валентин Чемерис - Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

Це вже була змова з метою вбити гетьмана.

Тиміш спішно доповів батькові про лист Чаплинського до Олени, котра Прекрасна-Прегарна, і про їхню задумку позбутися гетьмана, відправивши його у світ предків.

Розлючений Хмельницький віддав наказ: обох винуватців, Олену та її коханця-управителя, схопити, роздягти догола і, прив’язавши їх одне до одного, повісити! І зробити це негайно. І не звертати уваги на благання винуватців та їхню клятьбу, що такого більше не повториться.

Тут може виникнути подив: гетьман, який так кохав Олену, наказав – за якусь золоту цяцьку, викрадену гетьманшею разом з ключником, – схопити її, роздягти й повісити голою – а вона ж його законна жона, гетьманша! – під брамою. Невже гетьман міг видати такий наказ? Хоча недарма кажуть: від любові до ненависті – один крок!

За іншими історичними даними, хоч і було саме так, але в той же час…

І трохи не так.

Хоча, скорше, так.

А втім, ось як цю несимпатичну історію, що лучилася з гетьманом Богданом Хмельницьким та його коханою жоною, гетьманшею Оленою, подає видання «Усі гетьмани України» (Фоліо, 2008):

«…відчути вповні щастя подружнього життя Богданові не випало – Україна була охоплена жорстокою війною. Та й саме одруження скінчилося трагічно – у критичні дні війни, коли гетьман з військами підійшов до Берестецького поля, з Чигирина донеслася звістка, котра остаточно могла зламати Богдана: його кохана «Прекрасна Єлена» зрадила його!

Різні джерела по-різному розкривають обставини цієї заплутаної справи. Так, польський мемуарист Станіслав Освєнцім переповідав цю, за його словами, «смішну історію» так, як він почув її з вуст Яна II Казимира під час вечері напередодні Берестецької битви. Король же втішався з того, що гетьманша закохалася в якогось годинникаря, котрий служив у Хмельницького управителем двору, «ключником». Таємний роман Мотрони з цим годинникарем начебто тривав уже досить довго, аж поки гетьман не виявив пропажі барилка з червоними золотими. Спершу подумав на старшого сина Тимоша, що той, вирушаючи в похід на Литву, прихопив його з собою на нагальні військові потреби. Однак, отримавши від гетьманича запевнення щодо власної непричетності, віддав наказ про таємне розслідування цієї справи. У ході розслідування й випливла інформація не лише про причетність управителя до викрадення, а й про його адюльтер (подружню невірність) з пані гетьманшею. Розгніваний Богдан, довідавшись про цю брудну справу, звелів обох винуватців роздягти догола і, прив’язавши одне до одного, повісити. Так принаймні з неприхованою втіхою і гомеричним сміхом розповідав своїм наближеним король. Очевидно, що розповідь Яна II Казимира, насичена деталями стосовно способу покарання таємних коханців, була стилізована саме для сміху і навряд чи цілком відповідала реаліям.

Тогочасний високий литовський посадовець Альбрехт Радзивілл у своєму описі був значно стриманішим і менш емоційним. Крім того, згідно з його версією, пропажу золота виявив Тиміш Хмельницький. Він же і вислідив злодія, довідався про його аморальні зв’язки зі своєю мачухою, яку, за наказом батька, і повісив разом із ключником на одній шибениці.

Інформація ж, яка виходила з козацького табору, вказувала на те, що причиною страти Мотрони став перехоплений лист Даніеля Чаплинського до своєї колишньої дружини, в якому містилась інструкція, як можна приховати викрадені у Хмеля скарби, а його самого отруїти. За дорученням гетьмана справу таки розслідував Тиміш. І саме йому начебто пофортунило знайти викрадене золото і викрити спільників гетьманші, після чого Мотрону, а також її матір і ще п’ятьох осіб було страчено. Отже, за такої інформації, причина трагедії полягала не стільки у факті подружньої невірності Мотрони (якщо вона була насправді), скільки у наявності розгалуженої шпигунської мережі в оточенні гетьмана, до якої якимось чином було залучено і гетьманшу. Проте абсолютно очевидно, що особиста образа справила вплив на дії Богдана, одначе не вона стала вирішальним фактором, що визначила подальший вибір Хмеля – підняти повстання проти польської шляхти».

З правічних часів Берегиня (Велика богиня) була найстаршою богинею добра й захисту слов’ян від усілякого зла.

Наші далекі прапращури зображували її жінкою у довгому одязі, що підняла у благальній молитві руки до неба (до сонця), із ореолом (диском) навколо голови.

З часом Берегиня стає «хатньою» богинею, захищає оселю, малих дітей, родину від лиха-біди, від хвороб і лютого звіра. У ті часи вона зображувалася на білих рушниках, які вивішувалися над вікнами й дверима, щоб захищати домівку від злих сил. (Над вікном тому, що зло таке: не пустиш його у двері, пролізе у вікно.) Дещо схематичний образ Берегині вирізьблювався на дереві (на віконницях, дверях, ґанках). Невеликі зображення богині (мідні обереги) слов’яни носили на грудях, аби не впустити туди зло, бо груди і серце людині дано лише для добра і всього світлого. І Берегиня віками надійно берегла і людину, і родину. І завжди захищала оселю і сімейство, яке в ній жило.