Анастасія Байдаченко - Дама з покритою головою. Femme couverte

Рене де Рошфор, дама де Бретейль ледве стримувала сльози розпачу, коли придворні обов’язки змушували її перебувати в присутності маленької графині, як називали майбутню мадам д’Етан. Поява суперниці роздмухала найгірші риси її вдачі: жорстокість, злість, мстивість. Щовечора вона отруювала собі життя, вигадуючи для Маргарити найгірші тортури та нелюдську смерть. Від самої думки про те, що колись маленька графиня зійде на шлюбне ложе із Рішаром, сповнювала Рене сказом. Від постійних думок про Маргариту та ревнощів, Рене втратила пильність на службі у герцогині. Здивована герцогиня Бретонська крижаним тоном зауважила на її помилки, а втратити місце в свиті Рене не могла собі дозволити. Це означало повернутися у владу родичів покійного чоловіка.

Ще тринадцятилітньою дівчинкою її віддали за сіра де Бретейля, якому було за сорок. Чи хто зважав на її вік, чи хтось носився із нею, як носяться із цією орлеанською принцесою? Через рік вона народила сина, але він помер одразу після хрестин, а сір де Бретейль відразу ж зажадав наступного. Бог змилувався і прибрав її чоловіка в одній із сутичок громадянської війни арманьяків та бургундців. А юна вдовиця потрапила під пильний нагляд братів свого покійного чоловіка та їхньої надто побожної сестри. Вдовине право Рене було великим, й брати де Бретейль не хотіли випускати зі своїх володінь такий ласий шматок, тому усіма силами намагались завадити шлюбу своєї невістки. Лише коли тітка Рене, мадам де Руа, знайшла їй місце при дворі молодої герцогині Бретонської, Бретейлям довелося відпустити її до герцогського двору, надавши їй тим самим волю, про яку вона мріяла із часів свого шлюбу.

Врода Рене швидко зробила її королевою турнірів й трубадурів. Скільки ж пісень славили її сірі у цяточках очі, схожі на розплавлене срібло, її білу лілейну шкіру, підкреслену темним вбранням удови, її чорне, як ніч, волосся! Сама Рене не вважала себе красивою, бо лице її нагадувало формою сердечко, ніс був злегка кирпатим, вуста рідко посміхались. Усі компліменти та співи Рене сприймала спокійно, із тихою задоволеною посмішкою на вустах та тремтливим очікуванням на серці. Вона потребувала захисника, могутнього й знатного, щоб звільнив її від дріб’язкової опіки жадібної родини Бретейлів, а тому шукала чоловіка серед найперших дворян Бретані. Лавалі, Пантьєври, Монморансі, Роани… Та коли за нею почав упадати брат герцога Бретонського, молодий Рішар д’Етан, Рене зрозуміла, що всі її хитромудрі задуми зруйновані слабкістю, яку дарує кохання. Хіба ж це вона, сповнена кокетства та холодного розрахунку, ставила вимоги Жану де Монморансі чи Тібо де Лавалю? Вона ж сама ніжність, сама покірність для Рішара. Бажання могутнього захисника чи знатного чоловіка згоріли десь усередині, поступившись примхам графа. Лиш дізнавшись про майбутній шлюб графа, Рене зрозуміла, що найпершим її бажанням було стати мадам д’Етан. А вже потім забути жадібних Бретейлів, які контролюють її досить скромні витрати, забути своїх пихатих родичів, які без зайвих роздумів віддали її за огидного старого. Забути гордовиті, зухвалі погляди дам, які приходять на учти й бали з чоловіками, та, захищені шлюбом, без роздумів обирають коханців і вбираються у коштовні сукні яскравих кольорів, які лиш підкреслюють їхні страхітливі жовті лиця. А вона ж мусить вбиратися у жалобу. Як вона їй остогидла! Герцогиня Жанна пильно стежить за своїми придворними дамами, за найменшою підозрою у романі з графом д’Етаном Рене могла втратити місце, тому вони ховаються по закутках герцогських замків, губляться на полюванні чи міських святах, вигадують сотні виправдань своєї відсутності, які вже почали набридати Рене. Хіба ж вона прагнула чогось неможливого? Хіба знатність її крові не гідна шлюбу із братом герцога?

Рене безсило впала на ліжко – страшенно розболілась голова. Весь час болить голова від тих гидких, злостивих думок. Постукали у двері: тричі швидко, двічі – довго. Умовний знак коханців. Але сьогодні на Рішара вона не чекала. Налякана Рене відчинила двері:

– Ви?

– Тихіше, серденько.

Граф д’Етан проковзнув до ліжниці й схопив Рене, вона чомусь м’яко пручалася руками, наче відштовхувала його.

– Ви ж маєте бути у Беноні…

Рішар нетерпляче хитнув головою. Є важливіші речі.

– Англійці висадилися в Нормандії. Король Англії Генрі обложив Арфлер.

– То буде війна?

– Дофін уже збирає сили.

– А я думаю, чому це ваш брат Артюр де Рішмон збирається в Париж…