Анастасія Байдаченко - Дама з покритою головою. Femme couverte

Граф д’Етан вивів її з собору, навкруги кричали привітання, герцог Жан щедро сипав золото у натовп і називав Маргариту милою сестрою. Вона не знала, як відповідати на ці знаки поблажливості, й навіть не думала у своїй юній наївності бачити в цьому лише придворну чемність. Тому вона посміхалась слабкою посмішкою, яка здавалася кожному, хто не здогадувався про її втому, радше стриманою, ніж люб’язною. Ті пишні дами вклонялися їй, називали імена, титули, посади, але Маргарита, як не намагалась, не могла це все запам’ятати.

Святкове приймання пройшло у напівсні, від вина, хоч і добряче розведеного водою, Маргариту хилило до сну, але вона мусила сидіти дуже прямо, вислуховувати привітання й побажання, які спричиняли дружний регіт гостей та гнівні погляди суворої герцогині Жанни. Заручини відсвяткували так пишно, що більшість присутніх до кінця життя були певні, що то і було весілля.

Коли сердешну Маргариту нарешті відвели до ліжниці, вона ледве трималася на ногах. Мадам де Белльваль завісила темно-синій полог, розшитий казковими срібними квітами, та вийшла з покою. Дівчину залишили саму.

Маргарита сіла у ліжку, бо разом із придворними дамами та служницями її залишили втома та сонливість, поступившись місцем гнітючій самотності й холодному, як гадюка, страху. Вона ніколи не спала сама, та ще й у такому великому ліжку. Її зведена сестра, мала Ізабо, завжди спала поруч, і Маргариту полишали страхіття й непевність. Тепер вона сиділа одна у густій темряві пологу, за яким, здавалось, зібрались усі страхи світу. Маргарита сиділа тихо, притамовувала подих, щоб розчути чиюсь моторошну ходу, серце її завмирало, а потім починало колотитись, як у загнаного звіра. Тоді вона покликала мадам де Белльваль і наказала запалити свічку.

Слабке мерехтіння вогника осяяло великий покій, обшитий темно-синім оксамитом, та гобелени із казковими тваринами. Маргарита підвелася з ліжка та підійшла до вікна, віконниці важко зрушили, й у ліжницю увірвались бретонські стоголосі вітри та загасили свічку. Маргарита довго стояла біля вікна, в обіймах тих досі чужих вітрів, потім підбігла до ліжка й розсунула важкий полог. Нічне небо у вікні почало бліднути, вітри співали свої дивні пісні, заколисуючи її. Маргарита вже не боялася. Народжена на світанку, вона завжди позбавлялася своїх страхів із першими променями сонця. Захмеліла від свіжого повітря дівчина швидко заснула.

Їй наснився плескіт Луари, шелест старих дерев навколо Ла-Ферте, квітуча шипшина, оберемки млосних кульбабок, мрійлива мелодія, яку любила грати на арфі мала Ізабо… Бретонські вітри нашіптували щось на вухо сонній дівчині, але вона чула лише улюблений із дитинства наспів срібної арфи…

Герцогиня Жанна почала опіку над своєю кузиною із того, що призначила їй секретарем вірну людину. Маргарита спершу опиралася, бо писати вміла і сама, а секретарем при ній був її вчитель та духівник, месір Коллар. Проте врешті була змушена пристати на вибір герцогині. Впевнившись, що дівчина особливих турбот не вимагає, герцогиня дала їй спокій, залишивши виховання Маргарити на совісті месіра Коллара та дами де Белльваль. Щодо графа д’Етана, то він намагався уникати своєї надто юної нареченої, відкупившись нечувано щедрими подарунками. Рішар подарував Маргариті карлика, який умів розрадити свою панну не лише дурними балачками, кумедне чорне цуценя, а ще неймовірні коштовності у витончених узорчастих скриньках. Маргарита чемно подякувала графу та з того дня його не бачила. Із розмов герцогині та її діверів вона зрозуміла, що Рішар поїхав у справах у свій замок Бенон. І, треба визнати, ця новина припала Маргариті до душі.

За будь-якої згадки про бургундців, герцога Бургундського чи бодай когось із його роду обличчя Маргарити набувало сповненого ненависті виразу: вуста її сходились у вузьку смужку, погляд кам’янів, білий, ніжний, як пелюстка лілеї, лоб прорізала важка зморшка.

«Добре вихована арманьяцька дівчинка», – задоволено зітхнувши, зауважила герцогиня. На її вустах з’явилась хитрувата посмішка, наче вона підібрала ключ до складного замка на скриньці з коштовностями, а тепер насолоджувалася думкою, як примірятиме їх всі перед люстерком. Життя набагато складніше за чорне та біле, арманьяки та бургундці лише інструмент для маніпулювання людьми та досягнення власних цілей: влади та збагачення. Проте вибивати з ніжної голівки Маргарити ці глибоко вкорінені при дворі герцога Орлеанського істини не варто. Так буде легше керувати дівчиною. Герцогиня дитиною забагато часу провела при дворі батька та на власні очі спостерігала за боротьбою герцогів Орлеанського та Бургундського 10 10 Луї Орлеанського та його дядька Філіппа Бургундського, а потім кузена Жана, який наказав убити Луї в 1407 році. вже у свідомому віці. Її дядько, покійний герцог Орлеанський, часто програвав через власний запал та небажання розігрувати складні політичні схеми. А запал його брався лише з того, що світ він ділив на чорне та біле, і не бажав помічати напівтони. Дипломатія не терпить однозначності та поквапу. Навряд це чемне дитя створить їй бодай якийсь клопіт, думала герцогиня, проводжаючи поглядом Маргариту.