Ярослава Дегтяренко - Зраджений гетьман

Уже дорослим Ян узяв участь у кількох війнах, зокрема в Тридцятирічній війні на боці Священної Римської імперії, показавши себе непоганим воякою. Потім король Владислав намагався зробити його герцогом Курляндським, але сейм наклав veto на цю затію. Тоді на запрошення короля Іспанії Пилипа IV, свого двоюрідного брата, Ян вирушив у Португалію, щоб стати її віце-королем. Але у Франції, у Тулоні, королевича схопили за наказом кардинала Рішельє, який запідозрив його в шпіонажі на користь Габсбургів, і заточили у в’язницю на два роки. А після свого звільнення королевич-авантюрист, відчувши потяг до піднесеного, вступив до ордену єзуїтів і навіть став кардиналом. Але вишукування духовних скарбів на цій царині одразу втратило принадність, коли помер брат Владислав. Ян розпрощався з рясою та поквапився в Польщу, де завдяки інтригам таки отримав корону.

– Ви мали б звикнути до похмілля – занадто часто пиячите, – сухо мовила Людовіка, анітрохи не співчуваючи чоловікові. – Мені стало відомо, що ви збираєтеся змінити умови альянсу з Військом Запорозьким. Це правда?

– Угу.

– Яне, ви тямите, що коїте? Ви усвідомлюєте, що ви не король, а лялька, якою вертять усі кому не ліньки? – жорстко запитувала Людовіка. – Невже у вас зовсім немає почуття власної гідності, що ви дозволяєте шляхті командувати вами? Ви маєте наполягти на своєму…

– Господи, як ви всі мені набридли зі своїми інтригами та шкурними інтересами! – вибухнув Ян. – Яка мені користь із того, що посилиться моя влада? Я все одно не передам її своєму синові! Та й не маю його! А клопотатися заради ваших інтересів чи інтересів імператора Леопольда не хочу!

– Справа не в чиїхось інтересах. Ви не маєте права відмовлятися від своїх планів! Ви мусите дбати про посилення рідної Польщі…

– Та чхав я на Польщу! Набридла мені ваша Польща! Волію дивитися на собаку, ніж на поляка! [28] Ян Казимир дійсно говорив такі слова, бо, на жаль, не любив польської культури. Але коли саме вони були сказані, встановити не вдалося. – безтактно заявив Ян Казимир. – Чому я мушу дбати про неї, коли сам польський народ [29] Під «польським народом» Ян Казимир має на увазі шляхту, яка володіла політичними правами, а не простих поляків. настільки дурний, що не може чимось поступитися сьогодні заради кращих перспектив у майбутньому? Людовіко, я так стомився від усього цього! І в мене голова болить!

Людовіка зітхнула, підсіла до чоловіка ближче та почала лагідно гладити його поголену голову. Руки в неї були м’які й прохолодні, і Ян аж замугикав від задоволення.

– Яне, я розумію вашу втому й розчарування власним народом, – лагідно заговорила королева. – Але ж згадайте, як ви поневірялися життям, поки не посіли трон батька. Невже ви марно зазнали стільки розчарувань і пригод? Раніше ви були такі сильні, тож не здавайтеся й нині. Тим паче, що я поруч! І ми з вами…

– Не вмовляйте мене, Людовіко. Учора я відправив до Виговського Перетятковича, секретаря Беневського, з новими пунктами, на які він муситиме погодитися, бо в нього немає іншого виходу.

– Ви відправили для цієї важливої справи таке убозтво, як секретар?! Та як ви…

– А Беневський і Євлашевський навідріз відмовилися, бо вони, бачте, присягали Виговському під Гадячем, що не порушать умов цієї угоди! – перебив королеву Ян. – Тож кому ще це довірити, як не такій дрібній людинці, яка ледь не луснула від гордощів?! Тим паче, що у винагороду йому пообіцяли шляхетство.

– Гетьман ніколи не підпише нових пунктів! – вигукнула Людовіка. – І ви навіки втратите Україну!

– Становище гетьмана настільки складне, що він погодиться – його ненавидить чернь, ним незадоволені низові козаки, старшина теж, а Московія люто наступає на Україну, – говорив Ян Казимир. – І в умовах війни з Московією зрив альянсу з нами позбавить його союзника. А ще таке не сподобається Мехмедові Ґераю, бо це руйнує його власні плани на війну з Московією. Тож я наполегливо раджу вашій величності вгамуватися й не краяти свого піднесеного серця цією надокучливою угодою. І благаю вас дати мені спокій.

– Нехай помилує Господь вашу грішну душу, бо Він давно покарав вас відсутністю розуму, – крізь зуби процідила Людовіка, зрозумівши, що спізнилася, люто зиркнула на Яна та швидко вийшла з кімнати.

Ян лише знизав плечима та перевернувся на бік – голова нестерпно боліла чомусь лише з одного боку, тому він заплющив очі, сподіваючись заснути. «Вона дійсно маленький ефіоп, який осідлав слона» [30] Вислів належить Вавжинцеві Янові Рудавському, річпосполитому історикові, правникові та ксьондзові, авторові праці «Історія Польщі від смерті Владислава IV до Оливського миру, в 9 книгах». , – подумав він.