Ярослава Дегтяренко - Зраджений гетьман

– Питання унії не було б таким болючим, якби не обурювався папський нунцій П’єтро Відоні. Насправді всім прелатам байдужа віра. Цінність мають лише церковне майно та доходи з нього, які втратили й втратять уніати, а відповідно і Папа. Звідси й незадоволення нунція, – відверто мовила королева, що Станіслав аж закляк, бо не очікував таких влучних слів від цієї чарівливої жінки.

– Ця угода обов’язково має бути прийнята сеймом незмінною, – знову заговорила Людовіка. – Мені добре відомі її пункти, і я вважаю їх зручними. Так, мене не бентежить, що Військо Запорозьке перетвориться на князівство Руське та матиме більше прав, ніж князівство Литовське! Усі козаки – лицарі з народження та мають шануватися як народ лицарський. Варто лише згадати пана Тетерю як взірець козака-лицаря. Він має такі гарні манери! І такий освічений! І завжди вбраний зі смаком! Ох, пане Беневський, а ви не ревнуєте мене до нього? – прощебетала Людовіка.

– Моя прекрасна королево! Несамовито ревную! І готовий розтерзати кожного, на кого ви прихильно подивитеся, але не смію навіть заїкатися про своє обурення, бо ви не давали мені такого наказу, – відповів Станіслав, галантно цілуючи пухкеньку ручку Людовіки. – Адже серед усіх панів королівства я ваш найвідданіший слуга й прихильник!

Узагалі-то між цими двома не було нічого плотського. Просто королева любила флірт, а Беневський вправно задовольняв її бажання.

– Тож треба чинити по-справедливому й ушанувати хоробрих лицарів! І цю угоду треба протягти через сейм у її нинішньому вигляді! Її не можна урізати! Мені розповідали, що ви несамовито захищаєте альянс із козаками, – знову защебетала Людовіка. – Навіть вдаєтеся до хитрощів, умовляючи панство прийняти угоду в незмінному вигляді, а в майбутньому не виконати або змінити неприємні пункти. Чи не так?

– Я намагаюся дотримати свого слова, яке дав гетьманові Виговському. А майбутнє в руках Божих, тож я покладаюся лише на волю Його, – стримано відповів Станіслав, бо дійсно завзято захищав угоду всякими правдами й неправдами, переконуючи всіх незгодних. – На сьогодні важливо відірвати козаків від Московії.

– На сьогодні важливо, щоб ця угода була ухвалена в незмінному вигляді, – твердо мовила Людовіка. – А Україна вже й так відірвана від варварської Московії, якщо погодилася повернутися до освіченої Речі Посполитої!

Беневський гірко зітхнув, розуміючи, що королева мріє про нездійсненне. Поступово з думкою про необхідність примирення з козаками звиклися всі й навіть вбачали в цьому користь передусім для себе. Особливо ті шляхтичі, які мали маєтки в Україні й сподівалися на їхнє повернення. Але прочитавши самі пункти, багато шляхтичів зазнали розчарування. Тож у провінційних сеймиках і в Посольській ізбі запанувало обурення, і кількість прибічників угоди танула на очах. Адже більшість із них обмежено міркувала, що Гадяцька угода дасть їм можливість відновити лад, який існував до 1648 року.

До того ж відчутно загострилася боротьба між двома партіями – австрійською та французькою, яку очолювала королева. Людовіка бажала проголосити наступним польським королем когось зі своїх французьких родичів іще за життя Яна Казимира, бо родич забезпечив би їй спокійну старість та посилив вплив Франції на сході Європи. Але для цього необхідно було змінити сам уклад Речі Посполитої [25] Головною вадою королівської влади в Речі Посполитій була її виборність: король обирався вільними голосами шляхти та не міг призначати наступника чи агітувати на його користь. Королева Людовіка бажала запровадити принцип vivente rege – обрання наступника ще за життя владущого короля. Цей принцип значно посилив би позиції монарха, що не могло сподобатися шляхті, яка свято берегла свої золоті привілеї та вільності (право вільного обрання короля; право на рокош – офіційний бунт проти короля; право liberum veto (вільного вето) – незгоди лише одного шляхтича з прийняттям закону чи рішення сеймом тощо). . А Військо Запорозьке як третій рівноправний член шляхетської республіки значно укріпило б королівську владу та дозволило б Людовіці втілити її плани в життя. Тож королеві були вигідні примирення зі Швецією та угода з Україною. І ця авантюристка, яка не втратила завзяття навіть на схилі життя, активно інтригувала, вмовляла, тиснула на Яна Казимира, домагаючись бажаного.

Проте польський трон вабив імператора Священної Римської імперії Леопольда І Габсбурга, який теж хотів посадити на нього свого родича, щоб не допустити поширення впливу Франції. Ця партія мала більше прибічників, ніж французька, бо під час окупації Польщі Швецією Леопольд надавав полякам суттєву допомогу.