Ярослава Дегтяренко - Зраджений гетьман

Охайний Лесь марно намагався затерти жирну пляму на жупані, у душі лютуючи на дядечка за зіпсований одяг, але, обдумавши його тираду, усвідомив, що той має рацію.

– А як ти ставишся до того, що козацька старшина робить усе на користь лише собі та козацтву? – запитав Лесь. – Козаки ж дбають про свої користі, забуваючи про користь для інших. Що буде з іншими людьми після угоди з поляками?

– Узагалі-то я свої козацькі привілеї шаблею обстоював, – буркнув Яць, з апетитом налягаючи на борщ. – І не заважав іншим робити так само. Тож хай самі про себе дбають.

– А хіба містяни чи селяни не воювали разом з козаками?

– Воювали. Але ким вони зараз стали? Тими, ким і були до цього, – посполитими. А я готовий знову воювати, бо я з народження козак! А ще не забувай, що здобич ми порівну ділили, і я не винен, шо деякі все пропили та прогуляли, а я зберіг та примножив. Їм солодко було пити, тож хай не ремствують, що дехто забагатів! А взагалі я не знаю, як воно краще буде. Не я булаву тримаю! Хто тримає, той хай і дбає, щоб усім добре жилося! А мені треба про вас двох подбати, бо як лапи в труні складу, то хто тоді дбатиме? Ніхто! Ганнусю, насип мені ще борщику. Ти, шельмо мала, смачний вариш! А шо ти далі збираєшся робити? – запитав він у Леся.

– Не знаю, дядечку, – чесно відповів хлопець. – Я дуже скучив за вами та хочу трохи пожити вдома. Але якщо ти мені щось порадиш, то я з радістю…

– А своєю довбешкою подумати? Скільки ти в мене на нали́гачах ходити будеш?!

Лесь промовчав та почав їсти борщ, бо дійсно не уявляв, що робити в житті далі.

Удома Лесько нудився. Приятелів у Ніжині він не мав, тому відчував свою самотність ще гостріше, ніж у Черкасах. І в пошуках розради проводив час із дядьком.

Яків посідав не останнє місце в суспільстві Ніжина та мав шану і серед козацтва, і серед містян. Навіть новоявлена ніжинська еліта не гребувала товаришувати з ним, вважаючи його взірцем козака-лицаря. Бо за зовнішньою брутальністю Яця ховалося козацьке благородство. Але особливо тісні стосунки Яків мав з протопопом Максимом Філімоновичем, який часто приходив до нього в гості.

Протопопа Лесь одразу не злюбив. Він і сам не міг зрозуміти, що в цьому освіченому та солодкаво-чемному попові йому не подобається. Панотець, маючи блискучу освіту, частенько затівав з хлопцем бесіди на богословські теми. Узагалі Лесь учився так собі, проте мав гарну пам’ять і міг гідно підтримати бесіду. Але піп і цьому радів та хвалив його Кулябці. Останній ледь не лопався з гордощів – приємно усвідомлювати, що ти гідно впорався з вихованням чада.

Але більше за Філімоновича Леся дратував його небіж Мартин. Хлопець мав батьків, проте з юності виховувався у свого дядька. Мартин був підкреслено ґречний зі старшими, занадто сумирний і побожний, що здавалося неприродним для хлопця двадцяти трьох років. «Добре, що два сини попа навчаються в Києві, інакше б я з глузду з’їхав від цієї сімейки!» – часто роздратовано думав Лесь, бо Мартин завзято намагався втулитися йому в близькі приятелі.

Леся не влаштовувала навіть Віра, донька Філімоновича й подружка його сестри. Дівчина поводилася скромно й ненав’язливо, але часто прибігала до Ганнусі в гості. І майже завжди з нею приходив Мартин, чим доводив Леся ледь не до сказу.

Одного жовтневого дня Яць із Лесем мирно коротали час після обіду, коли до них ввалився розбурханий Філімонович.

– Господи Боже мій! – заволав піп прямо з порога. – Виговський – зрадник!

– Шо ? Ти чи просфори переїв? – зневажливо запитав Яць. – З чого ти таке взяв?

– Щойно на Соборній площі зачитали грамоту його пресвітлої величності Олексія Михайловича, у якій сказано, що Виговський зрадив хресне цілування великому цареві! Господи! Якове Даниловичу, – на москальський манір звернувся піп, – тепер війна буде!

Яць поглянув на Леся, а потім співчутливо заговорив:

– Отче Максиме, ти краще сядь і заспокойся. Лесю, налий панотцю чарочку!

Максим присів, випив чарку. А коли заспокоївся, то розповів, що в Ніжин прислана царська грамота, у якій перелічені всі гріхи та злохитрі промисли Виговського: союз із татарами, розгром Пушкаря, спроба вигнати воєводу Шереметєва з Києва та союз із Річчю Посполитою. Загалом усі дії гетьмана задля збереження незалежності України цар вважав прагненням « церкви Божі розорити і вас, єдиновірних православних християн, з-під нашої високої руки відігнати й учинити у вічному поневоленні в ляхів і татар ». Тому Виговський з Івана Остаповича перетворився на зрадника Івашку, і цар Олексій наказував українцям чинити збройний опір власному гетьманові та його однодумцям. Розповівши цю новину, Максим пустився у філіппіку, поливаючи гетьмана брудом. Проте Лесь помітив, що піп прискіпливо дивиться на Яця, немов намагається прочитати його думки. Кулябка лише співчутливо слухав і згідно кивав, наче поділяв усі ремствування попа. А коли Філімонович пішов, то в задумі запалив люльку, забувши, що Ганнуся забороняє йому курити у світлиці.