Ярослава Дегтяренко - Зраджений гетьман

Рипнули двері, які вели до Соборної палати, і в них прослизнув думний дяк Алмаз Іванов. Бояри зі злобою покосували на дяка, якого не любили за нешляхетне походження та велику довіру царя. А Алмаз незворушно шмигнув ближче до царського трону.

Невдовзі двері спальні відчинилися, і вийшов цар Олексій. Бояри миттєво схопилися та схилилися в поклоні.

Усупереч манірному давньому етикету Олексій пропустив обряд цілування його руки та дозволив усім сісти: усе-таки це були найближчі люди. Залишився стояти тільки Алмаз, але лише тому, що розташувався по праву руку Олексія. Бояри вичікувально дивилися на царя, знемагаючи від цікавості, що ж таке могло статися, що через цю раду побожний Олексій за своєю звичкою навіть на вечірню не пішов.

– Я зібрав вас усіх тому, що мені необхідні ваші поради, – почав Олексій. – На сьогодні моєю головною турботою є Мала Русь. Івашка зрадив мене, уклавши угоду з Польщею, – він відверто написав мені про це в листі, який привіз Булгаков, нахабно вимагаючи від мене не гніватися на нього. І розпочав проти мене похід. І вельми вдало! Його козаки пустошать мої прикордонні землі, захопили Сміле, напали на Путивль та багато дворянських маєтків спалили й пограбували. Кримський хан і польський король прислали Виговському війська в поміч. Шереметєв обложений у Києві, але дізнався, що в Білій Церкві стоїть лях Чарнецький [16] Прихід війська Чарнецького в поміч гетьманові Виговському був дезінформацією, якій повірив воєвода. з чималим військом, а невдовзі Тетеря приведе ще війська від короля. І доносили мені, що татарські орди йдуть під Тамбов і Козлов. Але найгірше, що бусурманський собака Мухамед Гірей [17] Російська вимова родового імені кримських ханів некоректна. Правильно – Ґераї, що відповідає і середньовічній вимові, і сучасним нормам тюркської вимови. домовляється з польським королем, примушуючи його замиритися зі Швецією і, об’єднавшись, разом воювати проти мене. У січні я відправляв посольство в Польщу з пропозиціями миру, але вперті ляхи не бажають іти на поступки. Тож на сьогодні моєму богохранимому царству загрожує велика війна з Кримом, Польщею та Малою Руссю, до якої може залучитися навіть Швеція попри укладений мир. А військ у мене немає!

– А хіба армія Трубецького ще не зібрана? – запитав Ілля Милославський, який ніколи не брав участі в походах, тож нічого не тямив у ратній справі.

– Їх ні з кого збирати! Якщо раніше Розрядний приказ брав по одній людині з двадцяти п’яти дворів, то нині мусить брати одного з десяти, а то й з чотирьох дворів. І набрані з холопів вояки або занадто молоді й недосвідчені, або старі каліки й тікають за будь-якої зручної нагоди! Але навіть тих, що залишилися, оплачувати нічим: моя скарбниця порожня, – похмуро пояснив Олексій.

Бояри скрушно зітхнули. Скарбниця Московії була виснажена війнами минулих років з Польщею та Швецією. А збільшення чисельності армії тільки посилило цю скруту. Навіть якщо вдасться вичавити з населення достатню кількість людей для армії, то все одно потрібні гроші. Зазвичай москальські війська харчувалися завдяки грабункам та мародерству на тій землі, де стояли або проходили. Але командирів для цих вояків наймали з іноземців, яким треба було платити місячний корм. А у випадку їхньої смерті половина цієї суми щомісячно виплачувалася вдовам і дітям. І це не рахуючи плати для стрільців, які роками служили в армії!

А тут іще Олексій замислив грошову реформу [18] Монетна система Московії була відсталою (в обігу були срібні копійки (0,48 г чистого срібла), дєньгі, полушки) та не мала великих номіналів, що ускладнювало розрахунки великими сумами. А плани з підкорення України, у якій діяла розвинена західноєвропейська монетна система, вимагали створення єдиної грошової системи для обох країн. Тому Олексій у 1654 р. розпочав грошову реформу: з наявних у його скарбниці західноєвропейських талярів перекарбовували рублі. Рубль мав вагу таляра – від 28 до 30 г чистого срібла, але мав би дорівнювати 64 срібним копійкам вагою 45 г, тому був неповноцінною монетою. До того ж був неякісного карбування. Тоді почали карбувати рублі з ознакою (єфимки) – на талярі ставили спеціальне клеймо. Але срібла не вистачало, тому випустили мідні гроші, які номіналом дорівнювали срібним копійкам. Спочатку населення охоче приймало нові гроші, але невдовзі розчарувалося в них через махінації чиновників, які наводнили ринок фальшивими мідними грошима, що призвело до зростання цін. Крім того, купівля талярів була державною монополією – таляри скуповували по 50 срібних копійок, а перепродували по 64 копійки. Податки збирали лише сріблом, а виплати зі скарбниці здійснювали міддю, що посилювало зубожіння населення. Тому в 1662 році спалахнув Мідний бунт, унаслідок якого карбування мідних копійок припинили. . Але його скарбниця не мала достатніх запасів золота та срібла для карбування власної монети. Тому Олексій наказав карбувати мідні, примушуючи люд користуватися цими грошима, а податки платити сріблом. І через це населення починало притримувати срібні гроші, що боляче било по виснаженій скарбниці. Тож усі п’ятеро розуміли, що Україна з її родючою землею, з розвиненими промислами й торгівлею із Західною Європою, з її хоробрими козаками, які воюють власним коштом, дуже ласий шматок, який мусить належати Московії для її зміцнення.