Наталена Королева - Предок

— Най Господь благословить щастям, здоров’ям, гараздом! Як став [281] Як став — «я тут стою», старовинний вираз; тра — треба. — з вістями, ясна пані. А по припочивку тра далі ступати: до Луцьку. Відтіль — до панів Масальських у Вільно. Ще торік передавали «на світло» — в Лавру Печерську, бо ж двоє Божих угодників із роду їхнього [282] Історично: з роду Масальських, що мали землі на Литві й коло Володимира Волинського двох святих було у Лаврських печерах. , у Київських Печерах відпочивають. Мусів бим звіт іздати, що в Києві звидів та звідав, аби мі лихі язики об дідові пусте не щебетали…

Довкола журавлів точились Раїна й Фаїна:

І, не доспівавши, кидались одна до одної цілуватися «з радощів»…

Теї кортить до них. Та ж — не може! Дід Симеон Ковдуш має над нею містичну силу! Його «срібне око», що має більмо, чарує й притягає її більш, як ті «сотки джмелів», що «замкнені в його кобзі».

В замку відомо, що коли прийде Ковдуш, Тея не спустить очей із його «полуди на оці», ні з «закрученої в бублички» жовтаво-сивої бороди.

До вечері накрили дідові в панській їдальні. Але окремо, на малому столику біля великого «ватрана», де ще з весни зложено купу червоних кохликів із малюнками білих лебедів.

Тея, — на стільці, підмощеному шкурятяними подушками, — сидить біля бабуні, за великим столом.

Уже скільки часу той довгий стіл — зовсім порожній! Бо нема за ним отця Каєтана.

Тея не надивується, що отець Каєтан так «довго сповідається» в Дубні [283] У Дубні був домініканський кляштор. , де має не одного, — як звичайна людина! — а кількох «отців», що їх так само, як і самого «отця Каєтана» звуть: «домініканами».

Це, дійсно, щось незрозуміле! Бо ані хова [284] Хова — вихователька, з московського на Україні казали: «няня»; хова— старовинне, українське слово. Ляля, ані пані Деморацька, молода ще й повновида та кремезна, «як переодягнений драб», кажуть про неї покойові дівчата — не можуть вияснити цієї «отцівської» загадки капеляна.

А таки ж Деморацька — он, вона стоїть за бабуниним фотелем! — знає все на світі!

Та ж тепер не це на думці в Теї. «Божий старець» забирає всю її увагу, дарма, що їсть мовчки.

Але Тея наперед знає, як буде їй соромно, коли бабуня звелить при відході Ковдуша віднести йому «срібний грошик» [285] За старі часи діти не знали що таке гроші і яку ціну мають. Їх цьому не вчили. .

А ще соромніше стане, коли дід щось ласкаво її запитає…

Вона вже й тепер червоніє, а з ложки ллється на обрус «чорнина» [286] «Чорнина» — дуже смашна, литовська юшка з дичини. — юшка з дичини.

Добре, що не бачить бабуня! Але ж пані Деморацька все бачить!

Ах, Боже! І на що на світі стільки того сорому?!

Мабуть це задля того «первородного гріха», що про нього любить говорити отець Каєтан. Але, видно. Раїна й Фаїна цього «гріха» не відчувають!.. Он, сидять обабіч бабуниного фотелю, на подушках, без стільців, та вечеряють, не соромлючись просто «на підлозі як кіт Мацько» [287] Так бувало за старі часи на Україні й на Литві. В Еспанії — за дитячі роки авторки — їли всі за одним столом, до останнього слуги. У літньому мешканні авторки, коло Сан-Люхар, на самому півдні Андалюзії, було крім слуг і працюючих ще 16 пастухів (випасали биків на «корріди» — бої биків). І всі, до останнього підпаска, сідали до обіду й до вечері за одним столом із панами. . Гукнути б їм? Але вже бабуня починає розмову з дідом. І Тея — вся сама увага.

— Що днесь — не днесь вісті будуть — прийшло мені на почуд. Та ж не знала я, що ти, старче Симеоне, прийдеш і такі предивні вісті зложиш. Аж віри не дойму! Чи ж то билиці? [288] Билиці — дійсність, те що «справді було». Повідай бо все ладом!

— Та ж способен повісти, милостива пані [289] Милостива пані — не «чехізм», а стародавня, українська формула. наша ясна! Було це в залітті, по Іллі. З Угрів ішов я, з Бардієва — таки ж «од від нас» [290] Угри — Мадярщина; «од від нас» — вираз із Підкарпаття, де втрималось чимало архаїчних форм. . Довго вдома не був! А там — велій див: новий ратуш хитрі [291] Хитрі — зручні, вправлені; надпис цей на радниці в Бардієві існував аж до другої світової війни. будівничі — Олександер та Олексій на наймення, — поставили. А над дверима висікли в камені надпис: «Гідна річ — бідному помагати». Як же нашому братчикові-гудцеві [292] Гудець — музика, музикант; странний — мандрівний. странному такого не зобачити?