Наталена Королева - Предок

А тепера, знову, міські мури зводять. Вапно не водою а курячими яйцями [293] За середньовіччя було таке переконання, що будівля тримається ліпше, коли розчинять вапно яйцями, а не водою. У такий спосіб будовано за Карла IV й славний Карлів міст у Празі. Це історичний факт. розчиняють… І на «кислу воду», шлях не спить: люда-люда з’їздиться!.. То ж по Іллі й подався я зі своїм Божетєхом, учнем моїм, на галицьку сторону. Через Зборів, Дуклинським просмиком, на Коросна. Міркую далі: на Сянік, Перемишль… Орсаг [294] Лікувальні купелі, лічива вода; Орсаг — шлях. Мадярське слово, яке ще й досі вживається як «українське» на ГІідкарпатті. добрий. Води довольні. Не буде ні безвіддя, ні безхліб’я. Мандрівні пройдисвіти чи гультаї голякові странному, звісно, не страшні. Бо ж недурно сказано: «не звір серед звірів їжак, не риба серед риб рак»! Не здобич опришкам — невля-неборак! [295] «Води довольні» — підкарпатський вираз — «води досить»; невля — голота, голитьба, жебрак. (Підкарпатський вираз.)

— Підкріпляйся, діду, та й взгадай но про пана Василя…

— Най заплатить пан Бог! [296] Най заплатить пан Бог — не «чехізм», а старий наш вираз. Я вже уконтентований… Так про болярина [297] Уконтентований — задоволений; сторонники православ’я на Україні замінили слово «пан» (уважаючи це за «польонізм») словом: болярин, від московського «боярин». Василя… саме про них в сей час і повідаю… Враз іще за Зборовом здибали ми з Божетєхом Яроша-лірника. «Москвином» його взиваємо [298] Взивати — прозивати. , бо добре борзо по московському затинає. «Йов реґельт…» «Йов реґельт киванок!» [299] «Йов регельт» — доброго дня, «Йов регельт киванок» — доброго дня бажаю (по мадярськи). Так і так… і попливли своїм пливом, вже далі разом із камратом. Ідемо так, беремо, як «за простибіг» [300] За ялмужну. — В тому, як говорить Ковдуш, авторка дала взірець того, скільки було у старовинній українській мові чужинецьких висловів, виразів, так само стільки було там і старослов’янських форм. добрі люди дають та про все повідаємо… Згадали й про війну волошську, що в ній брати Струсі [301] «Брати Струсі» — про цих «братів Струсів» є дума, дуже улюблена кобзарями й лірниками. головою наложили. Згадали й дідича вашого — Адамця, бо ж їхній там слід пропав…

Пані дядина тяжко зітхнула й підперла голову рукою. Але не перешкоджала старцеві згадувати.

— От, Ярош ік мені [302] Ік мені — до мене, стара форма, на Підкарпатті вживають її ще й нині, .

— А я видів пана дідича Борковського, Василя, у Москві!

— Та, чей же би то його? — питаю.

— І от, ясна пані, немов би сьогодні те все чую й пам’ятаю! День такий був теплий-найтеплий [303] Теплий-найтеплий — паркий, дуже теплий, старовинний вираз, на Підкарпатті ще й нині вживають його; захолод — холодок, тінь. … геть нас розморило. Посідали ми в захолоді, а «москвин», Ярош, Мирон, говорить так:

— На конику, — говорить, — на тарантовому [304] Тарантовий — чорно-білий. , проміждо ясним паном гетьманом Остахвієм Дашкевичем та якимсь зацним, старим болярином їдуть собі та про своє, — як у себе дома, — говорять…

— А про що ж? — не витерпіла пані дядина.

— І я так спитав. Про що ж? — кажу. А Ярош відказує: «Та ж хіба я на підслухи ходив’єм?» Однак, і без вітру, ясна пані, вістки шумлять…

Саме в цій хвилині з їдальні вийшла пані Деморацька.

Ковдуш перегнувся над своїм столиком і голосним шепотінням додав:

— Ніби козацькі фортеці очертом [305] Очертом — тобто: кругом, по лінії берегів. Дніпра ставити мають… На Унію «тараньку» гострять…

Із Деморацькою ввійшов і Трещула.

— Шість пар молодят із Підзамча.

— Об чім річ? — зсунула брови пані Теофіля.

— Та ж, на провесні повінчані. А весілля ще до сю пору не відбували. Казалося: як вижин пшениці мине. То ж притьмом дозволу просять: гудець бо вже тут! — кивнув на Ковдуша [306] Притьмом — настирливо. За ті часи, повінчані в церкві молоді не сміли мешкати разом, доки не відбулося «весілля», тобто — весільна врочистість з обрядами. Бо в церкві — це був «шлюб», а «весілля» — весільна вечеря з піснями і обрядами, що часами були дуже старовинні — аж від поганської доби. .

— Завтра ж будень-будний! Треба збирати жолудь, човни й опачини стягати… Аж у неділю!.. Бо ж сьогодні — п’ятниця! — Деморацю! — повернулась до ключниці, — Пива їм викотити [307] Пиво варили дома, вино купували або від мадярів, або італійське. , вина — шість корчаг… баранів зо три… якесь теля… птицю…