Наталена Королева - Предок

— Соп Dios, hermanos! З Богом, браття! — злетіло приязно з «Естреллі».

Шелестливий шум щільніше присунувся до облавку бриґа. Хвиля колихнула спочатку злегка, вдруге вдарила міцніше. І нагло мов камінь від скелі, вирвався з бриґа ґвалтовний вигук:

— Людина за облавком!

За тим покриком, немов кинені у море меткою рукою, злетіло додолу з облавка кілька людських постатей.

Спускали линви, мотузяні драбини… Посеред помосту, де над широкою посудиною з водою, цілу ніч горить прикріплений до неї великий смолоскип, топлючи у воді свої іскри, заметушились розсвічені ліхтарики. Різка свиставка кликала «всіх на гору» [93] Морський термін: «всіх на гору» означає, що всі мусять бути на своїх місцях, як у хвилини великої небезпеки. якої він належав. . Озвалася й завмерла, немов затоптана тупотінням босих ніг.

Галліон уже зник у серпанку ночі. Біля спиненої «Естреллі» лежала спокійна, чорна поверхня моря.

— Гей! Тримай у руці! — підносилося з води.

— Пресвята Діво del Pilar! [94] Св. Діва дель Піляр (pilar — стовп). На стовпі бо з’явилася Пресв. Діва Апостолові Якову, св. патронові Еспанії. Охороно плавців!.. Лясерда швидко обернувся: цей голос, що кличе до Святої Діви?… Чи вчулося йому, чи справді він уже чув його… І нібито це голос…

Та ж уже й вигук, і голос упірнув у гамір і стерся в ньому…

— Il Navarrete! Малий Наварець!

— Першорічник!.. Задрімав у вартовому коші на щоглі, а як хитнуло…

— Mamarrocho! [95] «Мамарочо» — дурник, смішна людина, «недотепа». /Згідно з сучасним правописом — mamarracho / — Прим. упор. Дурний, як хрущ, хлопчисько! Булькнув із щогли, мов тобі через поріжок перестрибнув!

— Fray descalso [96] Fray descalso — «босий брате» (читається: фрай дескальсо. Y на кінці слова вимовляється як українське й. , дай розгрішення християнській душі!.. Міцно потовкся хлопчина! Навряд чи витримає!

— Люди добрі! — боронився дон Карльос. — Я — тільки прочанин! Жодних свячень не маю! Я — не священик!.. Грішник, такий самий, як і кожний інший!.. Хіба що… — і урвав мови. Бо ж готове було зірватись:

— «Як лицар, на ранах розуміюсь і можу перев'язати».

І залишився при пораненому до ранку.

Херонімо кинув погляд на схиленого свого «Карліто», під смолоскипом і зійшов крутими сходами під поклад.

Вузенька вуличка, тьм’яно освітлена олійними ліхтарнями, дрімала порожня й тиха, заплющивши мов повіки на втомлених очах, усі двері кают.

Херонімо обережно відхилив дверцята Карльосової кабіни — найменшої, при самих сходах. Перед невеликим, гебановим хрестом, що на ньому біліла різьба розп’ятого Христа з грушкового дерева, рівно горіла висока восковиця в дерев’яному свічнику, поставленому в великій мисці з водою.

Жбан із водою, біля нього жовта, пілігримська тиковка, зв’язані білим мотузом запасні свічки, на маленькому столику… Стілець із солом’яним сідалом, темно-гнідо-сірий плащ на гаку… Високий, простий костур та привісний гамак із дебелої ряднини, без подушки й без ковдри… Це було все, що мала в собі Карльосова каюта.

От і все майно еспанського Гранда!., лицаря… багатого графа!.. — зітхнув старий джура.

Наблизився до свічки, зірвав пучками нагорілий ґніт і повним віри й ніжности поглядом глянув на дерев’яний хрест. Прикро було йому ще й досі при думці, що його «Карліто» хотів був іти сам, без свого Херонімо…

Необережний «першорічник» однак не вмер… І з того часу моряки ще нижче схилялися в поклоні при зустрічі з «босим братом».

Дехто намагався цілувати «благословенні руки, що втримали душу в тілі наварця.

Щоб обминути ті ознаки пошани, Карльосові лишалось одне: майже не виходити з каюти…

Спокійно минали — вже на гарт розпечені — дні…

Спокійне море, спокійні люди…

Плавці «всміхались до Ангелів», підносячи до неба голови, позіхаючи з нудьги та безділля…

Щоразу, як сонце поринало в свою вечірню купіль, хтось, — прикриваючи рукою рота, — кидав із корми:

— Ех, братця!.. До цього вечора годиться казка, як сало до гороху!

Херонімо розповідав чергову пригоду й спокійний, що його «Карліто» тепер іще під певнішим доглядом закоханих до нього моряків, сам себе вмовляв у день:

— То ж спи, старий джуро! Спи «на запас!» Бо хто знає, що чекає мандрівника по Яфі?

І таки справді, твердо спав Херонімо, коли «Естрелля» затрималась коло Тріполісу напроти питної води.

Простояли недовго. Тільки кілька годин.

І бриґ поплив далі.

Увечері ж Херонімо з цікавістю придивлявся до казкових, чужих гір, що тонули в далечіні, мов блискуча хмарка, обіцюючи швидкий кінець морської мандрівки.