Наталена Королева - Предок

— Та, що там казати? Знаю, що й ви догадуєтесь! Побожний християнин! Та ще — лицар бездоганний, як має бути! А питаєте: чи багатий? Певне, що вдома мав що на ноги взяти!.. А тепер — такий багатир, як і ми всі: три свічки, що коло труни розсвітять — ото і все майно!

І зводив мову на щось інше. А камаради бачили, що «на тому вогні обіду не звариш», і переходили теж на інші теми.

Та ж того вечора теми шукати не довелось.

Закресливши небо світляним півколом, зірвалась із пітьми велика зоря й упала в море, здавалось, так близько за облавком, що аж дивно було, що не чути шипіння, як від гашеного водою смолоскипа.

— Оце, братця, булькнула!

— Чисто, як той бідолаха «Мореніто» [85] Morenito (Мореніто) — чорнявий — згадав товариша молодий моряк ґренадинець [86] Ґренадинець — родом із міста Ґранади. .

— Втопився, сердега? — кинув сильного свого баса Херонімо.

Але враз ніхто не відповів. Згадка про смерть, коли не веде до молитви, тінню тягне за собою поважне скупчення думок.

— Хворів, — відповів по хвильці мовчання баскієць-стернач. — Довго й тяжко мучився. В Саїді, — як питну воду брали, — впала на нього повна бочка. Ну, ноги — на скалки! Обидві…

— Добрий був парубійка! Тихий… Ягнятко!

— Ягнятко, правда!.. Але з тих, що коли б таких двоє, то якого хочеш вовка загризуть!

— Ну щось ти… того! Як правдивий андалюзець! [87] Андалюзці, що, справді, мають буйну уяву, коли розповідають — часто перебільшують. .

— Андалюзець — затям собі те, чоловіче! — не бреше!..

— Тільки не вміє бачити правди… за своєю буйною уявою!..

— Е, братця, — позіхнув баскієць, — бреше чи правду мав, а кінець нам усім однакий: камінь до ніг і — бульк! Он, як та зірка… у море, замість у землю освячену…

І знову сум терпкою хвилею залив душі, немов зловісна птиця війнула м’яким крилом…

Замовкли надовго, пірнувши хто в згадки, хто — в молитву…

— Ге-ей!.. Не дрі-ма-ай! — побігло вздовж корабля з його «носа».

— Вар-ту-у-є-м! — відгукнувся баскієць і задивився на зорі…

— Ох, зорі, зорі!.. Божі очі… Кажуть, братця, хто праведний, як морями мандрує, в таку зоряну ніч, може побачить острів [88] Цю легенду — у якій можна відчути якийсь відгук легенд про св. Граля, авторка чула від рибалок, з еспанського побережжя Атлянтійського океану. … грішним не видний. А на острові тім — гора свята… Еге ж! А на горі тій росте «дерево вічного життя»… А з неба — над тим деревом, — келих таємний ллє на те дерево Божу благодать, що нею вся земля наша держиться. Он воно що…

— А так… Дивні дива є на світі! От, хоч би й у нас, — притакнув верховинець з Піренеїв— У наших таки сторонах, — близенько від Гори Спасіння Монсеґюру, — озеро є таке… високо в горах! Глибоке та чорне, як добре «vino tinto». І є те озеро «колискою громів». Сидять вони там, під водою тобто… І не дозволь, Боже, комусь туди камінцем жбурнути! Вмить громовиця збудиться — та яка! А того, хто каменя кинув, хоч і без наміру злого, — тільки з глупоти тяжкої, — рано чи пізно, а таки неминуче блискавкою сколе [89] Легенда, яку авторка чула в Лянгедоку. .

— Ге-ей!.. Пиль-нуй!.. Дивись!

Це вже не був звичайний оклик, як попередній. Він оповіщав про можливу небезпеку.

В порожній пустині моря, залитій облудним місячним світлом, здалеку вимальовувалось на темній, нефоремній масі — кілька зірочок-світелок…

Були такі дрібні, такі погідні… Але усі плавці захвилювались.

Незабаром, легко, — мов танцюючи кокетливу «паванну», — на розпущених парусах-вітрилах підходив ґалліон [90] Ґалліони — кораблі, на яких перевозили переважно золото й срібло з Перу до Еспанії. .

Уже означились форми високих, заокруглених боків, чорне плетиво такеляжу, а на біліючих вітринах показалися знаки [91] Які відносились до назви корабля й держави, до якої він належав .

Відлягло на серці: коли є знаки, то нема небезпеки, бо корсар не світить, не має знаків, а прикриває своє хижацтво чорними вітрилами.

Світляним жучком поповз угору на щоглі ліхтар.

Те саме повторилось і на «Естреллі». Заграли пригашені барви прапорів:

— No?l, compagnons! [92] Біжне за ті часи «міжнародне» привітання. Слово: «No?l», що сьогодні у французькій мові означає виключно лише назву Різдва, різдвяного свята, за ті часи вживалось як вигук радости, привітання, побажання всього доброго. Сьогодні, у Франції, дають при хрещенні наймення: No?l хлопцям, Noelle або Noele — дівчатам. У перекладі це наймення означає: «Різдво». У французьких школах перекладали формою «Noele» авторчине наймення Наталена, бо іменини Наталени як і Noele святкуються 25 грудня — в день Різдва Христового. — озвалось із ґалліону.