Наталена Королева - Предок

Поламни — зламай; проміждо — між собою; лаціна — латинь; веремія — заколот; ож — хоч би; снов — знову.

Приліжно — пильно.

Легенда про «щасливу країну, попа Івана, де нема зла, хворіб, несправедливости і самої смерти», — була популярна тоді по цілій Европі.

Богочтець — що шанує Бога; адамант — диямант, якому приписували чудодійну силу.

Український «відгук» легенди про Св. Ґраля!.. Авторка чула цей переказ саме від сліпого лірника, під Київською Лаврою.

Підлий, підліший — поганий, гірший; вживали це слово в такому глузді.

Рід анемони, червоної барви. Приписували їй вплив на полегчення хворіб серця.

Вирази, які авторка чула від кобзарів та лірників, якими цікавилась, бо бачила в них «спадкоємців Гомера» на українській землі.

«Додавати жалощів» — прикрашати спів хроматичною треллю.

Старовинний вираз, не русизм.

«Челядна ізба» — не «русицизм», а старе, українське слово.

У замках були свої ремісники на всі потреби

Ісхожає — доходить.

Старовинний наш вираз.

Сатанаїл — наймення Диявола у народніх, українських апокрифах.

«Баніта» — вигнанець; хирен — слабий; ся — себе (стар, форма).

Цю легенду авторка чула від прочан, що приходили до Лаври й залюбки розповідали «дівчатам нерозумним» подібні речі. А що авторка на такі «влови легенд» ходила одягнена в українське вбрання, з намистом і стяжками, то побожним прочанам і в думку не могло прийти, що дещо з цього колись буде надруковане.

Странний — мандрівний.

«Зілійниця» — жінка, яка знає лікувальне зілля та як його приправляти й що ним лікувати; сушарня — не тільки місце де сушать овочі («крижаниці») чи гриби, але й така «лябораторія-лікарня» зілійниць, що їх мали в кожному литовському замку. За ту добу, про яку йде оповідання, на Волині був ще великий вплив Литви.

«Сивак» — горщик із «чорної» глини, яка при випалюванні ставала сірої барви. Такі горщики робили на Волині. На Київщині — переважно у Василькові, — виробляли горщики із глини червоної; на них яскравіш видно грецький вплив. На Волинських — цього вплину нема.

Намисто з глини, випаленої, полив’яної, також. Бо скляне намисто за ті часи було дуже дороге, майже в однаковій ціні, як справжні коралі звані: «добре намисто» або бурштин. Але бурштину дівчата не носили. Було це «вдовське намисто», бо вдови коралів не носили.

3 Угрів —із Мадярщини. За ті часи, українці з Мадярщини (Підкарпаття) мали постійний зв’язок з українцями на Великій Україні (Придніпрянщині); «босорканя», «босорка» — відьма, мадярське слово. Авторка ще знала одну таку «босорканю»-зілійницю.

Коливо — риж із родзинками й медом, ритуальна страва-офіра (згадка на поганські «офіри мертвим»!), якою «коливали» — очевидно, назнаючи цим рух офірний при богослужбі за мертвих. По богослужбі «коливо» розділяли між тими, хто брав участь у тій богослужбі: духовенством (про яке була звичайно окрема порція на окремій тарелі), та кревняками й приятелями померлого.

Шинку, пушти — замість: синку, пусти; «Матінки» — стародавній, друїдський культ «Матерей усіх речей», який зберігся дуже довго в литовських повір’ях; стверджує гадку, що литовська, поганська віра була друїдизмом; заздалигоди — заздалегідь, старовинна форма.

Морена — богиня смерти у слов’ян.

Одрина — спальня, старе слово.

Це — не фантазія авторки, але історична деталь.

«Римськими вікнами» називали тоді вітражі: вікна, зложені із барвних частин скла.

Історичний факт: були це жиди з Праги, які, власне, розбудували Бердичів, що своєю архітектурою вузьких вуличок сильно нагадує празьке «гетто» — жидівську частину міста Праги.

Ірха — груба шкура; інтролігатор — майстер, що робить палятурки на книги.

Св. Гіяцинт — дійсно «київський» святий, домініканець. На місці, де був той кляштор домініканський, пізніше було передмістя київське «Преорка» або «Пріорка».