Роман Іваничук - Смерть Юди

Й аж тепер Тома остаточно збагнув, чому цей самий народ, який щойно вигукував «осанна!», враз заволав «розіпни!» Бо прийшов Месія запізно – аж тоді, коли люд у неволі осліп, а мозок його розрідився, мов повітря в пустелі, тож неспроможний вже зрозуміти двоєдиності Спасителя в небесному й земному вияві: земного вождя не помітив, а духовного розіп’яв, залишивши для себе ниций обов’язок беззастережної покори кесареві й право на марне сподівання порятунку від Варавви… А ображений і розчарований у своєму народі Ісус вознісся в небеса, залишивши на землі розбурхане, та не розбуджене, зментрожене, та не прозріле стадо рабів, для яких богом став кесар, а месією – бандит.

І печалувався Тома, йдучи пустелею по воду до єрихонського джерела, що ніхто не пам’ятатиме гебрейському народові тієї хвилини духовного прозріння, коли він воздавав хвалу Месії, а водно нагадуватимуть про вбивство, і якраз ті народи будуть найбільш озлоблені на Ізраїль, яким гебреї, супроти своєї волі, подарували нову релігію, започаткувавши нею в житті людства духовну еру.

То чи добре я зробив, що всупереч волі Господній – бо ж не зійшов на мене в П’ятдесятницю Дух Святий – поніс ту релігію молодому народові над Бористеном?

Й було нове видіння Томі серед небесного хаосу: з півночі, немов розкішна багатовітрильна трієра, тихо пливла у піднебессі, розганяючи гарячу бурхать всесвітнього неладу, оаза зеленої оріянської землі: вона легко опустилася на пустелю, всю накривши, і Тома опинився в її центрі серед тирсового моря, а над ним схилилася русява богиня Лада.

Ні, це не Марія, отямився Тома, оріянська діва нітрохи не схожа на святу грішницю з Маґдали, проте вродою, якби її можна було покласти на ваги, дорівнювали б одна одній – кожна увібрала в себе образ рідного краю: Марія – знівеченого, потоптаного й глибинного своєю історією, мов чаша Генісаретського озера, Лада – молодого, буйного й непорочного, як необжитий оріянський степ.

– Хто ж ти? – спитала Лада.

– Апостол, – відказав Тома, нітрохи не сподіваючись на те, що дівчина його зрозуміє.

– Посланець? – здивувала апостола своєю обізнаністю оріянська діва.

Вражений Тома підвівся й простягнув до неї руки; вона не відступала, ніби чекала його дотику, руху, пориву.

– Чому ти не боїшся мене? – спитав Тома.

– Нині заходять у нас русалії, й мене має знайти мій Ладо. Може, це ти?

– Не я. Ладо твій буде з цього краю. Я гебрей.

– З Єрусалима?

– Так, посланець Христа.

– Того, котрого розп’яли?

– Того… Але звідки ти все це знаєш?

– Край мій – при битих дорогах, що йдуть з півдня на північ і зі сходу на захід – усі по них ходять: траки, скіфи, роксоляни, сармати – й новини нам приносять. А ще кожної осені дві наші оріянські послушниці із Святошинського храму манджають з хліборобськими дарами аж на острів Делос до святинь Артеміди й Деметри, що є посестрами нашої Великої Матері-Купали… А ти хочеш розповісти оріянському люду про розіп’ятого Бога?

– Я приніс вам його науку.

– Як же звати твого Бога?

– Ісус Христос.

– А скіфи мають Ормузда, який відвічно бореться з духом зла, брехні й темряви Аріманом, ми ж знаємо єдиного Рода – і вже й сармати почали йому поклонятися. А у вас Ісус… Різні імена, а Бог один.

– Не зовсім так, Ладо. Ваші боги поганські, а я був апостолом у справжнього єдиного Бога на землі.

– Який ти дивний, – засміялася Лада, – говориш те саме, що і я, а ніби сперечаєшся. Так, Бог єдиний для всієї землі, тільки по-різному його називають… Якби богів було багато, то вони, напевне, й воювали б між собою, перемінившись з богів добра у божків зла, – і тоді загинув би світ. Ти уявляєш, усе, це, що бачиш довкола, спалахнуло б ураз синім вогнем! – Лада заперечливо похитала головою, наче й думку таку допускати до себе боялася, і Тома теж, глянувши на степ, над яким підводилося сонце, прошепотів:

– Ні, такого не повинно статися.

– А ти прийшов нам розповісти про Ісуса? – все ще допитувалася дівчина.

– Ми вчора поблагословили ваш край і хреста поставили на найвищій кручі над Данапром. Сам верховний волхв Богодан дозволив нам відправити святе дійство.

– Та це ж мій вітець!.. Добре, а ти підеш зі мною на русалії?

– Не гоже слузі Христовому бувати на поганських ігрищах, – відказав Тома, боязко оглянувшись, начебто за спиною в нього міг стояти й слухати Андрій Первозваний.

– Як же ти проповідуватимеш Христову науку в Оріяні, не знаючи оріянських обрядів?