Роберт Харріс - Lustrum

Лабіній як головуючий чиновник одночасно керував процедурою розгляду та виступав обвинувачем – і це давало йому величезну перевагу. Маючи задиристий характер, він узяв слово першим та почав гучно ображати Рабірія, який дедалі сильніше втискався в спинку свого крісла. Лабіній не спромігся навіть запросити свідків. Вони були йому не потрібні – натовп і так був на його боці. На завершення він виголосив сувору тираду про гордовитість Сенату, про жадібність тієї зграї, що стоїть у нього на чолі, а також про необхідність перетворити справу Рабірія на приклад для них усіх – аби в майбутньому жоден консул не смів і думку мати про те, щоб дозволити вбивство громадянина та уникнути покарання за це. Натовп заревів на знак згоди.

– І тоді-то я й зрозумів цілком чітко, – сказав мені Цицерон пізніше, – що головною ціллю для цього цезаревого натовпу є не Рабірій, а я як консул. І я зрозумів, що маю негайно перехопити ініціативу, інакше всі мої можливості боротися проти Катіліни і подібних йому зійдуть нанівець.

Наступним виступав Гортензій – він зробив усе, що було йому під силу, та його довжелезні й замислуваті пасажі, якими він славився, були доречними за іншої обстановки – і, будьмо чесні, за іншої епохи. Йому було вже за п’ятдесят, він майже відійшов від справ, давно не мав практики – і це було помітно. Ті, хто стояв під самим помостом, почали його передражнювати, і з місця, де я стояв, можна було розгледіти паніку на його обличчі, коли до нього прийшло усвідомлення того, що він – Великий Гортензій, Майстер дебатів, Король судових спорів – він втрачає увагу аудиторії. І що більше він розмахував руками, бігав по помосту, крутив своєю шляхетною головою – тим смішніше враження справляв. Його доводи нікого не цікавили. Я не міг почути всього, що він казав, – його слова заглушав шум тисяч людей, які топталися по Марсовому полю та балакали один з одним в очікуванні голосування. Вкритий потом попри холод, він зупинився, обтер хустинкою обличчя та викликав свідків – спочатку Катулла, а потім Ізаурика. Кожен з них піднявся на поміст – і натовп з повагою їх вислухав. Та варто було Гортензію поновити свій виступ, як люди знов починали спілкуватися один з одним. І хай би він тоді був наділений красномовністю Демосфена та кмітливістю Платона – нічого не змінилося б. Цицерон дивився в натовп перед собою. Він, нерухомий і блідий, здавалося, був вирізаний з мармуру.

Зрештою, Гортензій сів на своє місце, і тепер настала черга виступити консулу. Лабіній надав йому слово, та шум був настільки сильним, що Цицерон лишився сидіти. Він уважно оглянув свою тогу та змахнув з неї кілька невидимих пилинок. Гамір не стихав. Хазяїн пильно перевірив свої нігті, озирнувся навколо – і чекав далі. Його очікування тривало довго. Та зрештою над Марсовим полем встановилася поважна тиша. І лише тоді Цицерон ніби як схвально кивнув та підвівся.

– Мої громадяни, – розпочав він. – Попри те, що я не маю звички починати свої виступи з пояснення того, чому я взявся захищати того чи іншого громадянина – а в цій справі йдеться про життя, честь і гідність Гая Рабірія, – думаю, цього разу мені варто дати пояснення. Тому що це не суд над Рабірієм – над старою, немічною та самотньою людиною. Цей суд, громадяни – ніщо інше, як спроба зробити так, аби в нашій Республіці ніколи більше не було центральної влади, і щоб законослухняні громадяни ніколи більше не могли виступити проти божевільних вчинків порочних людей. Це – спроба позбавити нашу Республіку здатності захищатися за кризових умов, спроба позбавити її гарантій добробуту. А відколи це саме так, – його голос став гучнішим, він підніс до неба очі та підняв руки, – то я благаю всемогутнього Юпітера та решту безсмертних богів та богинь дарувати мені свій захист. Я благаю їх, аби вони дозволили цьому дню завершитися виправданням мого підзахисного та порятунком конституції!

Цицерон завжди стверджував, що чим більшим є натовп, тим він дурніший – і в такому випадку найвдалішим кроком буде апелювання до надприроднього. З країв натовпу ще лунали якісь розмови, та вони не здатні були тепер заглушити його слова.

– Лабіній, це зібрання скликав ти, відомий популяр. Та хто з нас двох є справжнім другом цих людей? Ти, який погрожує обвинуваченому стратою, не дочекавшись завершення зібрання, та який віддає наказ спорудити на Марсовому полі хрест для розп’яття одного з нас? Чи я, який не дозволяє залякувати цю асамблею погрозами страти? І ви справді вважаєте, що цей трибун захищає вас? Стоїть на сторожі ваших прав і свобод?